Мiстер Мерседес
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Bill Hodges Trilogy #1
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-7662-1
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Мiстер Мерседес». Краткое содержание книги:
Спогади про нерозкритий злочин не дають спокою колишньому поліцейському Біллу Ходжесу. Він мав упіймати злочинця, який на вкраденому «мерседесі» навмисне вбив та покалічив десятки людей, але… Одного дня Білл отримує листа від того самого таємничого вбивці. Він обіцяє, що наступного разу жертв буде більше! Це був тільки початок… Білл знову повертається до роботи. Ставки в цій смертельній грі надто високі…
Посміхаючись, Піт хитає головою.
— Юність, середній вік та «ти, скурвий сину, пречудово виглядаєш».
Піт гуркоче реготом і питається в Ходжеса, чи той знає, що сказала білявка, коли відкрила коробку «Чіріоз»[74]. Ходжес відповідає, що не знає. Піт робить великі здивовані очі й каже:
— О! Ви тільки подивіться, які гарнюні маленькі насінини пончиків!
Ходжес видає власний обов’язковий гуркіт реготу (хоча не вважає це особливо дотепним зразком творчості в жанрі «Про Блондинок»), і так, обмінявшись люб’язностями, вони нарешті сідають. Підходить офіціант — у «ДеМазіо» нема жодних офіціанток, тільки літні чоловіки у фартухах без жодної плямочки, зав’язаних високо на їхніх курчачих грудях — і Піт замовляє глек пива. «Бад лайт»[75], не «Айворі спешел». Коли пиво приносять, він піднімає свій кухоль.
— За тебе, Біллі, за життя після роботи.
— Дякую.
Вони цокаються і п’ють. Піт питає про Еллі, а Ходжес питається про Пітових сина й дочку. Їхні дружини — обидві в статусі колишніх — згадуються побіжно (немов кожен доводить одне одному — і самому собі, — що не боїться говорити про них), а потім цілком випадають із розмови. Замовлено їжу. Коли її приносять, вони вже покінчили з двома онуками Ходжеса і проаналізували шанси «Індіанців Клівленда»[76], яким випало бути найближчою до їх міста командою вищої ліги. Піт замовив собі равіолі, а Ходжес спагеті з часником і олією — те саме, що він завжди замовляв тут.
На півдорозі через ці начинені калоріями бомби, Піт дістає з нагрудної кишені якийсь складений папірець і опускає його, дещо церемоніально, поряд зі своєю тарілкою.
— Що це? — питає Ходжес.
— Доказ того, що мій детективний нюх заточений так само тонко, як це було завжди. Я з тобою не бачився відтоді, як відбулося те шоу жахів у «Рейнтрі Інні» — до речі, похмілля в мене тривало три дні, — а балакав з тобою… скільки, двічі? Три рази? А ж раптом бах — ти дзвониш і запрошуєш мене на ланч. Чи здивований я? Ні. Чи унюхав я якийсь прихований мотив? Так. Тож, нумо, подивимось, чи я правий.
Ходжес знизує плечима:
— Я — як той цікавий кіт. Знаєш, як то кажуть — цікавість його оживила.
Піт Гантлі широко усміхається, а коли Ходжес тягнеться рукою по складений папірець, Піт накриває його долонею.
— Ні, ні, ні, ні. Ти сам мусиш це сказати. Не ухиляйся, Керміте.
Ходжес зітхає і на пальцях перераховує чотири теми. Коли він закінчує, Піт підштовхує по столу до нього той папірець.
1. Дейвіс
2. Парковий ґвалтівник
3. Ломбарди
4. Мерседес-Кілер
Ходжес прикидається збентеженим:
— Ти мене підловив, шерифе. Не кажи нічого, якщо не бажаєш.
Піт серйознішає:
— Господи, я був би розчарований, якби тебе не цікавили справи, що були вогненно гарячими, коли ти назавжди повісив на кілок формені труси нашої команди. Я вже трохи був… за тебе непокоївся.
— Я не хочу нахабно сунути носа чи щось подібне.
Ходжес сам трішечки лякається, як гладесенько з нього лине така зухвала брехня.
— У тебе ніс вже росте, Піноккіо.
— Та ні, серйозно. Мені лише цікаво, які там новини взагалі.
— Радий услужити. Тож розпочнемо з Доналда Дейвіса. Сценарій ти знаєш. Він пустив на пси всі бізнеси, до яких лишень докладав руку, найсвіжіша історія з «Дейвіс Класик Карз». Парубок так глибоко в боргах, що міг би змінити собі ім’я на капітан Немо. Плюс дві чи три гарненьких кицюні-коханки.
— Було три, коли я пішов, — каже Ходжес, заповзятливо повертаючись до своїх макаронів. Він тут не заради Доналда Дейвіса чи ґвалтівника з Міського парку і не заради того парубка, який впродовж останніх чотирьох років грабує ломбарди та алкогольні крамниці; вони для нього лише камуфляж. Але попри все йому цікаво.
— Дружина втомилася і від боргів, і від кицьок. Вона якраз готувала документи для розлучення, коли зникла. Найстаріша історія в світі. Він повідомляє про її зникнення і в той самий день оголошує про своє банкрутство. Роздає інтерв’ю телевізійникам і відрами розбризкує сльози. Ми знаємо, що убив її він, але, не маючи трупа… — Він знизує плечима. — Ти ж іще працював, коли була та зустріч з Даяною Довбнею, — він має на увазі районну прокурорку.
— Так і не переконали її висунути йому обвинувачення?
— Нема смачненького предметного доказу, нема обвинувачення. От копи в Модесто знали, що Скотт Пітерсон винен, як сам гріх, а все одно не могли висунути йому обвинувачення, поки не знайшли тіла його дружини й дитини[77]. Та ти й сам це знаєш.
74
«Cheerios» — вівсяні пластівці на сніданок, які випускаються з 1941 р.
75
«Bud Light» — сорт світлого 4,2 %-го пива, який компанія «Budweiser» випускає з 1982 р.
76
«Cleveland Indians» — заснована 1915 р. бейсбольна команда, що входить до Центрального дивізіону вищої ліги; з цього і розкиданих далі по тексту натяків можна зрозуміти, що дії в романі відбуваються в якомусь із містечок штату Огайо на берегах озера Ері.
77
Scott Lee Peterson (нар. 1972 р.) — засуджений 2004 р. до смертної кари за вбивство 2002 р. своєї дружини і ненародженого сина в місті Модесто, Каліфорнія; на 2014 рік справа все ще проходить апеляцію, оскільки суб’єкт не визнає себе винним.