Повна темрява. Без зірок
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1372-5
- Переводчик: Красюк Олександр
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Повна темрява. Без зірок». Краткое содержание книги:
А потім об’їхав дровітню, розполохавши Джорджа з його почтом, і попрямував до своєї ферми з великим генератором і внутрішнім водогоном.
Розвертаючись, я побачив, що Генрі стоїть поряд зі мною із землистим, лютим обличчям.
— Вони не мають права відсилати її таким чином.
Отже, він підслуховував. Не скажу, ніби мене це здивувало.
— Мають і відішлють, — запевнив я. — А якщо ти наважишся на щось дурне й зухвале, перетвориш паскудну ситуацію на ще гіршу.
— Ми могли б утекти. Нас не зловили б. Якщо ми зуміли потай робити те... те, що ми робили... гадаю, я впорався б і з тим, щоби нишком чкурнути в Колорадо з моєю дівчиною.
— Не впорався б, — сказав я, — бо ти не маєш грошей. Гроші ладнають усе, так він каже. Ну, а я скажу інакше: безгрошів’я псуєвсе. Я це добре розумію, і Шеннон швидко зрозуміє також. Наразі їй треба виносити дитину...
— Навіщо, якщо вони збираються її комусь віддати!
— Це не впливає на почуття жінок, котрі виношують у себе в череві дитя. Дитя робить їх мудрими в таких сенсах, яких чоловікам ніколи не зрозуміти. Я аніскільки не втратив поваги ні до тебе, ні до неї тільки через те, що вона завагітніла — ви тут не перші й не останні, навіть якщо б сам містер Всевишній і Всемогутній мав на увазі, ніби вона мусить користатися тим, що в неї між ногами, лише у ватерклозеті. Але якби ти покликав дівчину на п’ятому місяці вагітності тікати разом з тобою... і вона погодилась... я перестав би поважати вас обох.
— Що ти розумієш? — промовив він з безмірним презирством. — Ти навіть горло не зумів перерізати без того, щоб не утворити з цього гармидеру.
Мені мову заціпило. Він це побачив і полишив мене в такому стані.
Наступного дня він без жодних дискусій вирушив до школи, хоча й не було вже там його милої. Либонь, тому що я дозволив йому взяти пікап. Будь-який хлопець не відмовиться від поїздки за кермом, якщо почав водити машину тільки недавно. Проте, звісно ж, новизна швидко зношується. Всяка новизна швидко витирається, і зазвичай це не забирає багато часу. Те, що ховається під нею, найчастіше сіре та обшарпане. Як пацюча шкурка.
Щойно він від’їхав, я пішов до кухні. Там я зсипав з жерстяних коробок цукор, борошно і сіль та погрібся в них. Не знайшлося нічого. Я пішов у спальню, де обшукав її одяг. Не знайшов нічого. Я зазирав досередини її взуття, і там не було нічого. Але кожного разу, як я нічого не знаходив, в мені зростала впевненість, що десь щосьмусить-таки бути.
Я мав роботу на городі, але замість того, щоб займатися нею, я пішов за корівник, туди, де раніше зяяв старий колодязь. Поверх нього тепер уже ріс бур’ян: відьмина трава [38]та змарнілий осінній золотарник. Там, унизу, була похована Елфіс, і Арлетт також. Арлетт із зсунутим набік обличчям. Арлетт з її клоунською усмішкою. Арлетт у своєму чепчику.
— Ну, де вони, ти, вперта курво? — спитав я в неї. — Де ти їх заховала?
Я намагався спустошити собі розум, так радив мені робити батько, коли я забував, де поклав якийсь інструмент або одну з моїх дорогоцінних книжок. Невдовзі я повернувся в хату, знову пішов у спальню, знову підійшов до шафи. Там на верхній полиці стояло дві шабатурки на капелюхи. У першій я не знайшов нічого, окрім капелюшка — того білого, що вона вдягала його до церкви (коли завдавала собі клопоту туди піти, що траплялося приблизно раз на місяць). Капелюх у другій шабатурці був червоний, і я ніколи не бачив її в ньому. На мій погляд він годився б якійсь хвойді. За його внутрішньою атласною стрічкою знайшлися складені в крихітні, не більші за пігулки, квадратики дві 20-доларові банкноти. Тепер, сидячи у цьому дешевому готельному номері, слухаючи, як у стінах шарудять і шмигають пацюки (так, мої старі друзі тут) я кажу вам, що ті дві 20-доларові банкноти стали печаткою на підтвердження мого прокляття.
Бо їх було замало. Ви ж це розумієте, хіба ні? Звісно, що розумієте. Не потрібно бути спеціалістом з триггерономії, аби зрозуміти, що треба до сорока додати тридцять п’ять, щоб отримати 75. Зовсім на вигляд небагато, чи не так? Але в ті часи за тридцять п’ять доларів ви могли накупити собі їжі на два місяці, або не нового, але доброго реманенту в кузні Ларса Ольсена. Ви могли купити квиток на потяг аж до самого Сакраменто [39]... як я іноді шкодую, що цього не зробив.
35.
Атож, іноді, коли я лежу вночі в ліжку, я буквально бачуцю цифру. Вона спалахує червоним світлом, як попередження, що застерігає на дорозі від потяга, який наближається. Я все одно намагався перейти колії, і той потяг мене переїхав. Як кожен з нас має всередині себе Підступника, так само кожен має і свого Безумця. Отож, у ті ночі, коли я не можу заснути через блимання червоної цифри, бо вона не дозволяємені спати, мій Безумець каже мені, що все це було змовою: Коттері, Стоппенгаузер і той крючкодер Фаррингтонів — усі вони діяли узгоджено.
Я-то розумію, звісно (принаймні при світлі дня), що відбувалося насправді. Коттері й містер юрист Лестер могли мати розмову зі Стоппенгаузером пізніше — вже після того, що я наробив, — але, будьмо тверезі, все починалося насправді невинно; насправді Стоппенгаузер намагався мені всіляко допомогти... не забуваючи, ясна річ, робити маленький бізнес на користь свого «Хоум Банк & Траст». Проте, коли Гарл або Лестер — або обидва разом — уздріли можливість, вони нею скористалися.
Підступник і пальцем не кивнув: як вам це подобається? На той час я мало на що зважав, бо на той час я вже втратив сина, і знаєте, кого я в цім насправді звинувачую?
Арлетт.
Так.
Бо це вона сховала ті дві банкноти у червоному капелюшку, щоб я їх знайшов. А чи ви второпали, наскільки не по-людськи розумною була ця її хитрість? Бо ж не ті 40 доларів мене уколошкали; це зробили ті гроші, що лежали між цими й тими, які вимагав від мене Коттері на вчительку для його вагітної дочки; тими, які він бажав сплатити за її навчання латині і поглиблення знань з триггерономії.
35, 35, 35.
Про гроші, які він вимагав для тієї вчительки, я думав упродовж усього робочого тижня, а також усю неділю. Подеколи я діставав ті дві банкноти — я їх розігнув, але пружки все одно залишалися — і роздивлявся на них. Надвечір у неділю я прийняв рішення. Генрі я сказав, що в понеділок він мусить їхати до школи на «Моделі Т»; мені треба з’їздити у Гемінгфорд-Хоум, щоб побалакати в банку з містером Стоппенгаузером щодо короткотермінової позики. Невеличкої. Всього 35 доларів.
— Для чого? — Генрі сидів біля вікна, сумно дивлячись на присмеркове західне поле.
Я йому пояснив. Гадав, що зараз же розпочнеться чергова дискусія про Шеннон, і певною мірою я її навіть бажав. Він упродовж усього тижня не згадував про неї жодним словом, хоча я знав, що Шен уже поїхала. Мені розповів про це Мерт Донован, коли приїздив по партію кукурудзяного насіння.
— Відправили до якоїсь шикарної школи аж в Омаху, — казав він. — Тим краще для неї, так я собі думаю. Якщо вони бажають голосувати [40], то хай вже краще навчаються. Хоча, — додав він, хвильку поміркувавши, — моя все робить, як я їй кажу. Ото й нехай слухається, якщо не бажає неприємностей.
Якщо мені було відомо, що Шеннон поїхала, то й Генрі про це, звісно, знав, либонь, навіть раніше за мене — школярі невтомні пліткарі. Але не казав він з цього приводу нічого. Гадаю, я намагався надати йому можливість вилити свій біль у докорах. Це неприємна процедура, але в довготерміновому вимірі цілюща. Не можна дозволяти гноїтися рані ні на лобі, ні в мозку під поверхнею лоба. Бо якщо все залишити неторкнутим, інфекція радше за все поширюватиметься [41].
Проте на моє повідомлення він тільки коротко буркнув, тож я вирішив колупнути сильніше.
— Ми з тобою поділимо виплату навпіл, — сказав я. — Борг становитиме не більш ніж 38 доларів, якщо ми повернемо його до Різдва. Отже, з нас по дев’ятнадцять доларів. Твою частку я візьму з твоєї поденної платні.
Звісно, я очікував на зливу гніву... але знову отримав лише невиразне бурчання. Він навіть не заперечував проти того, щоб їхати до школи на «Моделі Т», хоча був якось мені розказував, що інші хлопці сміються з цієї автівки, обзиваючи її «Генковою сракокалатайкою».
38
Дике просо.
39
Sacramento — засноване 1840 року швейцарськими колоністами місто в Каліфорнії, з 1854-го — столиця штату.
40
Американські жінки отримали право голосу після прийняття 1920 року 19-ї поправки до Конституції, проте якраз 1922 року набула розголосу справа, коли у Верховному суді США розглядався позов кількох виборців-чоловіків, котрі вимагали скасування цієї поправки, оскільки вона не відповідала внутрішнім конституціям кількох штатів.
41
Алюзія на Біблію (Левит 13:42).