Вероніка вирішує померти

— Ви прийшли сюди не для того, щоб довідатися про свою дочку, а щоб вибачитися за її спробу самогубства, — адже так? Скільки їй років?

— Двадцять чотири.

— Отже, це зріла, досвідчена жінка, котра знає, чого хоче й цілком здатна робити власний вибір. До чого тут ваше подружжя чи жертви, принесені вами й вашим чоловіком? Скільки часу вона прожила самостійно?

— Шість років.

— Бачите? Вона абсолютно незалежна. Але після того, як один доктор — Зиґмунд Фройд, ви, мабуть, про нього чули — написав про хворобливі стосунки між батьками й дітьми, люди й досі звинувачують у різних бідах самих себе. Ви можете собі уявити подружжя індійців, які вірять, що їхній син-убивця — жертва батьківського виховання? Скажіть-но мені.

— Не маю найменшого поняття, — відповіла жінка, вочевидь приголомшена поведінкою доктора. Можливо, це вплив його власних пацієнтів.

— Ну, то я вам скажу, — мовив доктор Іґор. — Індійці вірять, що провина лежить на вбивці, а не на суспільстві, батьках чи предках. Чи, може, японець накладає на себе руки, бо його син накачався наркоти і пішов стріляти в людей? Відповідь буде така сама: ні! А ми знаємо, що японці готові покінчити з собою за першої нагоди. Недавно я прочитав, що молодий японець убив себе, проваливши вступні іспити до університету.

— Чи могла б я порозмовляти з дочкою? — запитала жінка, яку не цікавили японці, індійці чи канадійці.

— Так, так, секундочку, — відповів доктор Іґор, трохи роздратований, що його перервали. — Але спочатку я хотів би, щоб ви збагнули одну річ: якщо не брати до уваги певних серйозних патологій, люди божеволіють лише тоді, коли не годні вирватися з життєвої рутини. Розумієте?

— Так, — погодилася вона. — І якщо вам здається, що я не зможу опікуватися нею, можете не хвилюватися — я ніколи не старалася змінити своє життя.

— Добре, — дещо заспокоївся доктор Іґор. — Чи ви можете собі уявити світ, у якому всі ми не мусили б кожного дня робити одне і те ж, усе наше життя? Якби, наприклад, всі вирішили їсти лише тоді, коли зголодніють, чим би в такому разі зайнялися домогосподарки і власники ресторанів?

«Значно нормальніше їсти, коли зголоднієш», — подумала жінка, але промовчала, побоюючись, що він не дозволить їй поговорити з Веронікою.

— Ну, це б могло привести до жахливої плутанини, — мовила вона по паузі. — Я сама домогосподарка і розумію, що ви маєте на увазі.

— Тому ми й маємо сніданок, обід і вечерю. Ми повинні прокидатися щодня певної години й відпочивати раз на тиждень. Різдво існує для того, щоб ми обмінювалися дарунками, Великдень дає нам змогу провести кілька днів над озером. Як би вам це сподобалося, коли б ваш чоловік, охоплений хіттю, вирішив кохатися просто у вітальні?

Жінка подумала: «Що він верзе? Я прийшла побачитися з донькою».

— Мені було б прикро, — обережно сказала вона, сподіваючись, що дає правильну відповідь.

— Чудово! — вигукнув доктор Іґор. — Для кохання відповідне місце — спальня. Якщо ж кохатися деінде, це буде поганим прикладом і сприятиме анархії.