Король стрільців
- Автор: Керницький Іван
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Апріорі
- ISBN: 978-617-629-061-2
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Король стрільців». Краткое содержание книги:
Відтак — еміграція, табори переміщених осіб, гірка доля українського емігранта. Велика частина творчого спадку письменника торкається життя українців в еміграції.
Це видання є першим, що охоплює більшість невідомих сучасному читачеві творів Івана Керницького.
— Боженькі, Боженькі! Відверни ту вогонь на мою хати!..
І «хлопський» Бог, не роздумуючи довго над цим, що стара жидівка перекрутила навідворіть одно слово, миттю вислухав її прохання: бухнуло полум’я, і за хвилю з Хайчиної хатини осталися лишень чорні згарища. Тоді то Абрамко Штарк прийняв її до себе. Еге ж… Наш брат, русин, часом і рідну неньку з подвір’я вижене, ще й собаками нацькує. А Штарк Абрамко, цей шахрай і скупендряга, п’ять літ піклувався чужою людиною і годував її доти, доки каправої Хайки не прикидали жиди бебухами, доки великий і всесильний Єгова не сказав їй: «Кім, кім, Хайкі!.. Час тобі покинути землю галилейську. Абрум Штарк не буде тебе вічно напихати ґуґлями з цибулькою, бо це не є для нього ґешефт!».
Наш Абрамко був людиною зі серцем, щоправда, з жидівським, та все-таки зі серцем. Але для ґоїв він ніколи-ніколи не відчиняв цеї комірки свого серця, де були запаковані доброта, щирість і милосердя! Він був свято переконаний, що з гоя на кожнім кроці треба лупити скіру, тим більше, що ґоєва скіра тверда і мозолиста, то він цього дуже й не почує, ну, а пожиток «бідному» жидкові — чималенький…
Як на оснувательних зборах ухвалено заложите кооперативу, Абрамко тільки поскубав руду борідку, поправив сабашівку на лобі і захихотав:
— Ни, ни… Як вони нині ухвалили зробити то кіпиративе, то, може, за сто літ воно буде, а може, й ні…
Та зараз другої днини, як почув, що люди вписуються в члени, складають уділи, як побачив, що коваль Антін Сверлик вмуровує залізні крати у вікна, а Павлюк аж двома фірами тягне ріжне приладдя до домівки, призначеної на крамницю, Абрамко хоч-не-хоч мусів згодитися з цим, що кооператива в селі вже так як би була! Але він не тратив надії:
— Шьойн, шьойн!.. Кіперативе є — кіперативе нема, а Абрум був і Абрум буде.
Наш Абрамко зачислявся ще до цеї передпотопової породи жидів, що завжди думає, що хлоп Іван здібний тільки до плуга і мотики, а всяка торгівля — це для нього «терра інкоґніта». Абрамко мав подекуди в цім напрямку вже деякий досвід. Ось рік тому рішилися такі самі ґої, поляки, заложити в селі «Кулко». Задумали — зробили. В нас поляків небагато, всього, може, півтора чоловіка, але рух з цим Кулком зробили великий: навезли товару, за тиждень його розхапали, але тому, що ніхто й сотика не дав, «Кулко» котилось всього кілька неділь, а потім поламалося.
Наш Абрамко сподівався, що така доля судилась й кооперативі. Та тут перечислився. Кооператива кріпшала і поростала в пір’я з кожним днем. Люди, зацікавлені таким новим і нечуваним досі явищем, яким була кооператива, горнулися до неї, як мухи до меду. Одні, свідоміші, з почуття обов’язку і для спільної користи, а менше свідомі — зі звичайної цікавости і тому, що так другі роблять. Але і одні, і другі поволеньки відцуралися від Абрамка, який ще недавно був паном цілого села. Тоді то він зрозумів, що кооператива — це його завзятий ворог, що вона підмулює йому ґрунт під ногами, що вона відбирає йому ґешефт! Тому то й він рішився на люту боротьбу з кооперативою, на боротьбу скриту, підземну, несовісну і негідну, на яку може рішитися тільки людина, що для неї гріш є усім!
Насамперед став відмовляти людей від кооперативної крамниці:
— Ну, Іван, сьо є? Чули-сти, Хіна б’є Китай?.. Не буде добра на світі!.. А цьому ви до Абрамка не показуєтесь? Я знав ваші тати, ваші мами, господині були, небіжка, ай-вай, такий рік на мене!.. Сьо ви в то куперативе зобачили, ну? Той Сенькі поломаний, або той Шівченко, що в кожух, на стіні? Ну! я собі також такий Шівченко причіплю. В мене товар сто раз ліпший, під хайрем, що ліпший!..
Але це, звичайно, небагато помагало. Тоді Абрамко заграв у другу скрипку. Таємно став робити ріжні доноси на оснувателів кооперативи, мовляв, вони «політику починають», «Україну будують» і т. інше. Страшенно він завзявся на ту горстку свідомих одиниць, що дали почин до створення спілки, і тому докладав всіх зусиль, щоби їм переїхати дорогу; бо, думав, коли великі «фіши» поприсідають хвости, тоді й цілій кооперативі буде «капуриц».