Один в океані

Отже, ми вирішили цього ж вечора спробувати зупинити пароплав і — хай нам буде гірше! — попросити трохи харчів. Досі ми переборювали в собі спокусу і не відкривали запечатаного запасу концентратів. Такі продукти важко дістати, і ми берегли їх на той випадок, коли б вирушили у плавання в Атлантичний океан. Зрештою, подорож, під час якої ми харчувалися б своїми запасами, нічого нам не давала: ми повинні були використати їх лише тоді, коли не мали б більше сил чинити опір голоду і нестаткам. А зараз ми почували себе не так уже й погано, тому навіть і думки не мали відкрити непорушний запас. Я підкреслюю: наш експеримент втратив би тоді весь смисл.

18-та година. Праворуч від борту «Єретика» пливе корабель. Ми починаємо сигналити, приготувавши все заздалегідь. Джек випускає дві ракети, і вони вибухають угорі. Ніякого ефекту, корабель спокійно собі пливе. Я хапаю геліограф — прилад, що спрямовує сонячний промінь в око спостерігача за принципом дзеркалець, якими діти бавляться, пускаючи «зайчиків» на перехожих. Намагаюсь привернути увагу корабля, посилаючи проміння з паузами, наче за азбукою Морзе. SOS! SOS! Корабель не міняє курсу. Невже нас не помічають? В ту мить це здавалося мені просто неможливим. Тепер я переконаний, що тоді на палубі справді ніхто з пасажирів не помітив нас, інакше про це негайно повідомили б капітана.

Тільки-но корабель зник за обрієм, тиша знову запанувала на морі. Та якщо людям було байдуже до нас, то морські мешканці не переставали цікавитись «Єретиком». Увечері того дня ми побачили дивне і неповторне видовище. В той час, коли заходило сонце, на поверхні моря засвітилися тисячі маленьких сонечок. Придивившись уважніше до цього сяючого дзеркала, я згодом виявив, що це спливли на поверхню сотні й сотні морських черепах, які тісно притулялися одна до одної своїми панцирами і нагадували величезний пліт. Час від часу з цієї маси тіл підводилась голова, і маленькі злі очиці насторожено дивилися на нас. Тільки-но я приготувався кинути гарпун і трохи наблизився до черепах, як уся маса швидко рушила від човна, виблискуючи, наче металевий щит. Незабаром настала темна ніч, байдужа і до спокою, і до бурі.