Томек у країні кенгуру
- Автор: Шклярский Альфред
- Серия: Томек #1
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 966-01-0060-4
- Переводчик: Андрій Бурячок
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Томек у країні кенгуру». Краткое содержание книги:
— Приготуйся до сходження на берег! — крикнув він, а коли Томек обернувся до нього обличчям, гучно зареготав і додав: — Чорт забирай! Ти став чорнішим за негра!
Лише тепер Томек помітив, що весь він укритий чорним вугільним пилом.
— Оце так заґавився! — відповів він. — Зараз піду переодягнуся. А все це через того старого араба-наглядача, що виглядає, наче чорт. Ви тільки гляньте на нього! Як він смішно вдає, що підганяє інших до праці. Тим часом усі з нього сміються.
— Це в них такий церемоніал праці, — сказав Смуга. — І без цього старого підганяча переладування напевно відбувалося б справно. Швидко вмийся, переодягнися, бо зараз сідатимемо в човен.
Томек побіг до каюти. Незабаром він повернувся на палубу вмитий і в новому вбранні. Батько, Смуга й боцман Новицький уже чекали на нього. Мотузяною драбинкою вони спустилися в човен і через декілька хвилин були вже на суші. Тут їх відразу з усіх боків оточили гомінливі провідники, пропонуючи свої послуги для ознайомлення з містом. Боцман Новицький кинув кілька монет і жестом руки дав зрозуміти, що й сам добре знає місто, у якому раніше бував неодноразово.
Незабаром наші мандрівники опинилися на довгій, надзвичайно рухливій вулиці, забудованій низькими будинками. Вітрини крамниць аж угинались від розмаїтих товарів Томек раз у раз зупинявся, щоб подивитися на страшних, позолочених драконів, помилуватися чудовими виробами зі слонової кістки, ніжним і прозорим посудом із китайського фарфору, кумедними різнокольоровими статуетками, гарними шкатулками зі сандалового дерева, золото- і сріблотканими тканинами й безліччю інших предметів, які він побачив уперше в житті. Крамарі настирливо вихваляли свої товари, запрошували оглянути їх. Зрештою, різномовний гомін так приголомшив Томека, що він заховався між своїми супутниками. Вони ввійшли в європейський квартал міста, забудований високими, гарними будинками. Тут розташувалися готелі, банки й торгівельні підприємства, а серед великих садів біліли вілли багатих мешканців.
Незабаром вони знов опинилися в арабському кварталі. Серед нечисленних мурованих будинків тулилися хатки, зліплені з очерету й глини, обшарпані та брудні. Проте на першому плані виднілися, немовби приросли до стін цих хатин, лотки з городиною та апетитними східними овочами. Вулицями вільно прогулювалися віслюки й кози, не звертаючи уваги на крикливих перехожих. Коли наші мандрівники минали одну з таких мазанок, до них звернувся старий араб, який сидів на землі:
— Зупиніться на хвилинку біля мене, шляхетні прибульці!
Вони зупинилися, і старий уп’явся в них проникливим поглядом, простяг висохлу долоню зі зморщеною шкірою й хрипло заговорив:
— Доля кожної людини записана в Книзі життя. За кілька жалюгідних срібних монет скажу кожному з вас, що його чекає в майбутньому.
Смуга кинув ворожбитові монетку й, наслідуючи манеру його мови, сказав:
— Візьми, шляхетний чоловіче, але тобі немає потреби пророкувати мою долю. Я вмію читати в Книзі життя не гірше за тебе. Тому зовсім безкоштовно відхилю тобі завісу таємниці й скажу, що ти не розбагатієш на своєму ворожінні.
Брунатна долоня старого хижо схопила блискучу монету й кинула її в торбинку, що висіла в нього на поясі.
— Ти перестанеш сміятися, коли між тобою й смертю постане малий хлопець. Можливо, тоді пожалкуєш, що не схотів вислухати моє ворожіння, — відповів араб, презирливо скрививши губи.
Зморщене обличчя старого і його дивні слова трохи збентежили Томека. Він намацав у кишені срібну монету й поклав її в глиняну мисочку, що стояла біля ніг ворожбита. Томек хотів уже йти далі, та старий простяг до нього з-під бурнуса свою кістляву долоню й несподівано швидким рухом схопив його за руку й притяг до себе.
— Послухай старого араба, — сказав він хрипким голосом, не випускаючи Томекової руки. — Ти ще молодий і будеш довго жити. Ти зрозумієш і, можливо, коли-небудь згадаєш мої слова. — Правою рукою старий розгорнув пісок, яким була наповнена плоска посудина, що стояла перед ним, і, немов читаючи по писаному, промовив: — У далекій і дикій країні ти знайдеш те, чого інші марно шукатимуть. Коли це станеться, ти знайдеш найвірнішого друга, який ніколи не промовить до тебе слова…