І мертві залишають тіні
- Автор: Вебер Карл Гайнц
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Віктор Ревуха
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «І мертві залишають тіні». Краткое содержание книги:
І знову привітний, запитливий погляд на Гайнсена. І знову задоволений кивок головою після того, як кивнув і Гайнсен.
— Двадцять марок одержав кожен… Я навіть і не пам'ятаю, що за них купив… Ні, Герберт уже загинув, для Герберта я нічого не купував… Чи, може, купував?
Довге мовчання. Глибока задума, а може, й провал пам'яті. Надто довге мовчання на думку старшого лейтенанта Гайнсена. Він запитав:
— Хто ж вам дав гроші, пане Пабст? Отой чоловік з парасолем?
У відповідь — здивований погляд знизу вгору, в очах — цілковите нерозуміння.
— Отой — ні. Той навіть не звернув на нас увага. Він і не говорив нічого. Він лише поглядав на годинник.
— То вона вам дала гроші? Жінка?
— Вона була ще така молода. Дівчинка. Маленьке обличчя, зовсім бліде й перелякане.
— Скільки ж їй було років?
— Вона не хотіла плакати. Вона соромилась. Але сльози самі текли.
— Хтось виступав з промовою?
— З якою промовою?
— А що, хіба не було панахиди? Не було молебня?
— Пастор прочитав молитву, вона теж молилася. Але тихо так, про себе. Знаєте?
— Вона — його дружина? Маю на увазі, дружина небіжчика?
— Вона була не в траурі. На ній світле пальто, я ж казав, літнє пальто!
— А ті пани?
— Вони в шкіряних пальтах. Лише на одному, на отому, що з парасолем, не було шкірянки. І на двох арештованих — теж.
— Арештованих? А звідки ви знаєте, що…
— Їх заарештували. Ми засипали могилу, тоді їх і заарештували. Тоді арештовували дуже багато людей. Але на цвинтарі…
— Вони захищалися?
— Вони говорили. Голосно й гнівно говорили. Вони розмовляли з нею. Чужою мовою. Пан з парасолем уже пішов. І чоловіки в уніформах, котрі несли труну, — теж. Вона ж ще залишилась. І ті, у шкіряних пальтах також. І ті обоє, божевільні.
— Які божевільні?
— Ті, яких арештували.
— Вони були божевільні?
— Так. Дівчина кілька разів повторила: «Але ж вони — irre». Це вона казала тому, що в шкіряному пальті…
— Irre? Чи iren?[9]
— Їх все одно заарештували. Я добре пам'ятаю. Хіба таке забувається? Та ще й на кладовищі! Я ніколи не бра» участі у такому похороні. А потім ті божевільні. Страшне видовище. Ви мені не вірите?
— Вірю, пане Пабст.
Гайнсен сказав це щиро й одверто. Зараз він мусить докласти всіх зусиль, аби зберегти довір'я старого. Щоб той не завагався. Спогади, він це знав, згладжуються з часом, притуплюються, пам'ять втрачає деталі. Але у Пабста було навпаки. Його спогади рясніли подробицями, може, й не дуже важливими, другорядними. І з них треба було скласти загальну картину. А це було важко. Запитаннями нічого не доб'єшся.
— Від кого ви дізналися, що небіжчик — «вельми поважна особа»?
— Від Георга, звичайно… Коли мене викликали… з підвалу, знаєте? Тоді-то й підійшов Георг. І сказав: «Швидше, Отто, це державний похорон». А втім, певно, то був жарт. Георг завжди жартував. Ми побігли на цвинтар, і по дорозі він мені все й розповів.
— Що саме?
— Що це важливий похорон. Що треба все зробити швидко і таке інше.
— Георг не називав прізвища небіжчика?
— «Особа, — сказав він. — Висока особа».
— Як прізвище Георга?
— Георг уже не живе. Він давно в землі. Всі вже небіжчики. Всі.
— І ця жінка теж?
— Жінка? Дощ весь час падав їй на комір. Вона підняла його, але це не допомагало… Що ж я купив за ті двадцять марок?.. Якось ми подарували Герберту велосипед… На різдво, тоді саме випав сніг, але йому неодмінно закортіло… І ми винесли стіл… Він своїми маленькими ніжками ледве діставав до педалей…
Старий усміхнувся. Губи його ще рухались, він говорив далі, говорив сам до себе, беззвучно, але, мабуть, щось утішне. Вигляд у нього був мирний, напруга спала, очі були заплющені. Дихав спокійно, потім стулив губи, заснув.
Старший лейтенант Гайнсен почекав ще якусь хвилю, потім підвівся й навшпиньки пішов до дверей. Отто Пабст його не чув.
9
Гра слів: irre — божевільний, iren — ірландці (нім.).