Ми були брехунами
- Автор: Локхарт Эмили
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-0510-9
- Переводчик: Юлія Максимейко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ми були брехунами». Краткое содержание книги:
Я намагаюся заснути. Безрезультатно.
Я спускаюся на ґанок. Голова вже не болить.
Стежкою йде тітка Керрі, вона віддаляється від мене, на ній нічна сорочка та черевики на овечій вовні. Вона видається худорлявою — адже її ключиці й вилиці стирчать.
Вона повертає на дерев’яну стежку, яка веде у Ред-Ґейт.
Я сиджу і спостерігаю за нею. Вдихаю нічне повітря, слухаю шурхіт хвиль. За декілька хвилин тітка знову опиняється на стежці біля Каддлдауну.
— Кейді, — каже вона, зупинившись і схрестивши руки на грудях, — тобі вже краще?
— Пробачте, я пропустила вечерю, — кажу я. — Голова дуже боліла.
— Вечері тут будуть щовечора, ціле літо.
— Не можете заснути?
— О, знаєш… — Керрі чухає шию. — Я не можу заснути без Еда. Смішно, так?
— Та ні.
— Вирішила оце походити. Корисна вправа. Ти бачила Джонні?
— Не серед ночі.
— Він часом встає, коли мені не спиться. Ти бачиш його?
— Я можу глянути, чи горить у нього світло.
— Віллу сняться такі моторошні жахіття. Він кричить і прокидається, і тоді я вже не можу заснути.
Я тремчу у своєму светрику.
— Хочете ліхтарик? — питаю я. — Усередині є.
— О ні, я люблю темряву.
І вона знову плентається на пагорб.
MАМА В НОВОМУ КЛЕРМОНТІ з дідусем. Я бачу їх крізь розсувні двері.
— Уже прокинулась? — каже мама, коли я заходжу. — Тобі краще?
На дідусеві картатий халат. На мамі — сарафан, прикрашений маленькими рожевими лобстерами. Вона готує еспресо.
— Хочеш скони[16]? Кухар підсмажив бекон. Можеш взяти в теплій шухляді.
Мама перетинає кухню і впускає в дім собак. Бош, Ґрендел і Поппі метляють хвостами й пускають слину. Мама нахиляється і витирає їм лапи вологою ганчіркою, а потім замислено проводить нею по підлозі там, де лишилися сліди від їхніх лап. Собаки сидять недоладно і мило.
— А де Фатіма? — питаю я. — Де Принц Філіп?
— Їх немає, — каже мама.
— Що?
— Будь чемна з нею, — каже дідусь. Він повертається до мене. — Вони нещодавно померли.
— Удвох?
Дідусь кивнув.
— Як шкода.
Я сідаю за стіл поряд з ним.
— Вони страждали?
— Недовго.
Мама ставить на стіл тарілку малинових сконів і тарілку бекону. Я беру скон і намащую на нього масло й мед.
— Колись вона була маленькою білявою дівчинкою. Уся наскрізь справжня Синклер, — жаліється дідусь мамі.
— Ми говорили про моє волосся, коли ти приїздив до нас, — нагадую йому. — Я й не сподівалася, що тобі сподобається. Дідусі такого не люблять.
— Але ж ти мати. Ти маєш змусити Міррен повернути все, як було, — каже дідусь мамі. — Що сталося з маленькими білявими дівчатами, які бігали тут туди-сюди?
Мама зітхає.
— Ми виросли, тату, — говорить вона. — Ми виросли.
ВІДДАЮ ЗАДАРМА: ДИТЯЧА ТВОРЧІСТЬ, рослинні візерунки.
Я приношу кошик для білизни з Уїндерміру в Каддлдаун. Міррен зустрічає мене на ґанку, стрибаючи довкола.
— Як круто бути на острові! — каже вона. — Не вірю, що я знову тут.
— Але ж ти була тут минулого літа.
— То було не те. Не вистачало нашої літньої ідилії. Тривало будівництво Нового Клермонту. Усі поводилися якось жалюгідно, а я чекала на тебе, але ти так і не приїхала.
— Я ж казала тобі, що поїду в Європу.
— О так, я знаю.
— Я багато писала тобі. — Мої слова звучать докірливо.
— Ненавиджу мейли! — вигукує Міррен. — Я читаю їх усі, але не злися, що не відповідаю. Для мене це як домашка — набирати текст, втикаючи у комп’ютер чи телефон.
— Ти отримала мою ляльку?
Міррен обіймає мене.
— Я так сумувала за тобою. Так сильно, що ти не повіриш.
— Я надіслала тобі Барбі. Ту, з довгим волоссям, за яку ми билися колись.
— Принцесу Баттерскотч?
— Ага.
— Я божеволіла від неї.
— Одного разу ти мене навіть нею побила.
— Ти на це заслуговувала! — Міррен щасливо підстрибує. — Вона в Уїндермірі?
— Що? Ні. Я надіслала її поштою, — кажу я. — Минулого року.
Міррен дивиться на мене, насупивши брови.
— Я її не отримувала, Кейденс.
— Хтось розписався за пакунок. Може, твоя мама запхала її до шафи, не розпаковуючи?
Я жартую взагалі-то, але Міррен киває.
— У неї якась параноя. Типу вона постійно миє й миє руки. Змушує Тафта і близнючок теж це робити. Вона миє все так, ніби в раю є спеціальне місце для тих, у кого на кухні бездоганно чиста підлога. А ще вона багато п’є.
— Моя мама — теж.
Міррен киває.
— Нестерпно це бачити.
16
Невеличкі хлібці швидкого приготування із вівсяного, пшеничного чи ячмінного борошна, масла та розрихлювача, часто з додаванням фруктів.