Замах на Селену (Збірка)
- Автор: Бугай Олександр
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Тернопіль
- ISBN: 5-7707-4493-6
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Замах на Селену (Збірка)». Краткое содержание книги:
Кожна нова гіпотеза сама собою хоч і цікава, але не може залишити глибокий слід у пам’яті читача, якщо її не вдягнуто у цікаву літературну форму.
Автор намагається вирішувати проблеми у фантастичних зіткненнях героїв твору. Для цього придумує несподівані ситуації, цікаві повороти, оригінальні розв’язки. Але це лише фон. Основне завдання, яке ставить перед собою автор, — це, використовуючи багатющу наукову інформацію, підносити її читачеві в дохідливому, зрозумілому вигляді. Таким чином, оповідання стають пізнавальними.
Можна додати, що герої в оповіданнях — це наші прості люди, дія відбувається також не деінде, а на нашій землі з її красотами і негараздами. Автор нерідко піднімає питання моралі і милосердя, намагається вказати на наші упущення, промахи, але основна лінія творів — це краса людська, її досконалість, доброта і душевність, які в кінцевому результаті перемагають будь-яке зло.
— Як ви замовляли той час?
— По батьковій фотографії, як це роблять всілякі віщуни. Як вам відомо, фотографія чи портрет зберігає полеву форму того, хто на ній зображений. Я в думці запитував, тримаючи в руках батькову фотографію, і бачив потрібні мені події. Причому у дуже швидкому темпі.
— Дозвольте запитати, а ви не заглянули у своє майбутнє?
Микола перебив запитувача:
— Я цього не зробив з відомої вам причини.
— Все, сказане вами, підводить до думки, що причинно-наслідковий потік явищ існує, але причини творяться не з бігом обставин сьогоднішніх, а тих, що десь далеко попереду. Тоді, де той край, у якому існує остання причина всіх попередніх причин?
— Дозвольте у зв’язку з цим зробити таку заяву, — продовжив доповідач. — Я на Хароні задавав подібне запитання. Якщо існує причинний ланцюг явищ і якщо тахіонна інформація не обмежена в часі, то чи є межа цього ланцюга у майбутньому? Я взяв конкретний випадок і задав собі таке питання: чи є сама остання причина в існуванні планети Земля?
Доповідач замовк. Зала також насторожено мовчала. Аж поки пролунало зовсім тихеньке:
— Що ж відповів на це Харон?
— Я одержав таку відповідь: тахіонна інформація про Землю обривається 3797 роком. Це, певно, і є ота межа, після якої відпадає будь-яка причина існування нашої планети.
Микола зробив довгу паузу, а потім вигукнув:
— Шановні колеги! Вам це число про щось говорить?
— Так! — пролунало в кінці зали. — Його оголосив ще у 1558 році знаменитий Нострадамус! Він тоді сказав: «Далі 3797 року мені не дано побачити».
Доповідач закінчив так:
— Не дамо тому, що далі — темінь, яку і я уздрів на інформаційному полі Харона. Сподіваюсь, вам, вельмишановні колеги, тепер ясно, коли настане кінець світу?
Вдосвіта диктор першої радіопрограми оголосив: «Сьогодні четвер, сонце зійде… тривалість дня…». Микола натис вимикач.
Настав ще один єдиний і неповторний у всесвітньому потоці часу день. І він промчить, як і всі попередні. Колись люди навчаться знаходити у Книзі Вічного Часу минулі дні, щоб прочитати пережиті в них болі і радощі.
А хто наважиться заглянути у своє майбутнє? Підніміть руку!
Телекінез
Ірина знайшла Сергія у сквері неподалік будинку, де вони мешкають. Сидів на лавці, тримаючись обома руками за бильця. Зраділо вхопився за її руки. Це її здивувало.
— Потім поясню, а поки що допоможи добратися додому.
— Ти захворів?
— НІ!
— П’яний?
— Ні!
— Так що ж трапилося?
— Я втратив рівновагу. Без тебе не дійду додому.
Сергій намагається говорити жартома, але в його погляді угледіла тривогу і затаєний страх.
— Тримайся, — сказала і здивовано побачила, як Сергій, обхопивши її за талію, почав невпевнено ступати по асфальтовій доріжці. Складається враження, що він втратив вагу. Ноги, ледь торкнувшись землі, підносять тіло вгору і тільки Ірина втримує Сергія в рівновазі. «Ні, не п’яний, — подумала, вглядаючись в його зосереджене обличчя. — Не дай Боже ще впаде».
Тим часом люди здивовано оглядаються. Хтось зауважив:
— То ж треба так напитисяі А старенька бабуся радить:
— Ти, дочко, хоч не показуй його міліції.
Ірина роззирнулася. Стидовище! Хоч би знайомі не зустрілися.
Коли добралися додому, лягти у ліжко відмовився. Присів не без її допомоги біля столу, вхопився за його край і відчужено втупився у вікно.
— Чого мовчиш? — Ірина не знає, що й робити.
За дорогу багато чого передумала і ні до чого не дійшла.
— Попав у цейтнот, — відповів похмуро.
— Говори, що сталося! Чи на коліна впасти?
— Я зробив відкриття.
— У пивній? — Ірина Починає сердитися.
— Я зробив відкриття, тільки ще не до кінця його довів. Поглянь — і відпустив руки.
Ірина завмерла. Сергій відшотвхнувся ногою від підлоги і плавно поплив у повітрі, по черзі торкаючись руками то стіни, то стелі. Видно, що старається, аби не перевернутися навзнак чи стати сторчма вниз головою. Щось подібне бачила в телепередачі про космонавтів. Вони на орбіті теж плавали.
— Зовсім втратив вагу, — сказав Сергій і, хапаючись за стіни, опустився біля столу.
— Ти дійсно, неначе у космосі, — вперше посміхнулася дружина. — Що ж тепер будеш робити?
— Попробую знайти спосіб, як повернути вагу, інакше, — біда, — помовчав, потім додав: — Подай попити, аж в роті пересохло. І залиш, будь ласка, одного. Мені потрібно зосередитися.