"Панургове стадо"
- Автор: Зуев-Ордынец Михаил Ефимович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Г. А. Гайдучок
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «"Панургове стадо"». Краткое содержание книги:
В обох творах письменник, використовуючи наукову основу, яскраво зображає нрави сучасного буржуазного суспільства, в якому наукові відкриття застосовуються не на користь, а на шкоду людині. Винахід в галузі біології, який мав відкрити російському емігрантові двері на батьківщину, потрапивши до рук капіталіста, використовується проти робітників, яких замінюють мавпами («Панургове стадо»); інший винахід — в галузі хімії — служить у капіталістичному світі для того, щоб одурманити свідомість людей і примусити їх, не помічаючи небезпеки, іти під кулі («Божевільна рота»).
Цікаві за змістом, гостросюжетні, ці оповідання безумовно заслуговують на увагу читача.
— Якщо так, прошу! — підвівся президент і, підійшовши до вікна, ударом долоні розчинив його навстіж.
Американці виглянули надвір.
На одному з палацових майданчиків, біля будинку гауптвахти, проводилося ротне навчання солдатів. У затінку дерева в кріслі розсівся полковник. Він байдуже смоктав сигару, схожу на поліно з тютюну. Солдати марширували під командою капралів, офіцери з киями в руках трималися позаду, мов шуліки. Киї працювали невтомно. Удари сипалися на голі п’яти, плечі, потилиці.
Але ось, виконавши якусь складну команду, рота вишикувалася в одну шеренгу фронтом до палацу. Тепер солдатів добре було видно з вікна.
— Це новобранці останнього набору, — зауважив президент.
— Це банда, — розсміявся Раткліф, — у порівнянні з якою французький іноземний легіон — добре вихована жіноча гімназія.
— Моторошна колекція! — промовив тихо романіст.
Дійсно, це були справжні розбійники з великої дороги, навербовані з портових і міських покидьків різних національностей. Усі вони або добровільно проміняли шибеницю на мундир, або були силоміць приведені в казарму з ласо вербувальника на шиї. Солдати були зовсім не придатним бойовим матеріалом, але лихо тому селу, де вони зупиняться на постій.
Більшість солдатів були одягнені в жахливе лахміття. Не маючи навіть капелюхів, вони пов’язали голови хустинками, спустивши на плечі кольорові кінці. Лише в декого були якісь ківери[5] голубі і червоні мундири, незграбно доповнені шкіряними ковбойськими брюками або замазаними фарбою і дьогтем штаньми портового вантажника.
— Я беру цих молодців! — сказав Хеншоу, відходячи од вікна. — Але ще одна умова. Рота має бути виведена з міста під якимось поважним приводом. Повинні ж хлопці знати, заради чого вони полізуть на кулемети. Вигадайте якусь експедицію!
— Нема нічого легшого, — відповів президент. — На наших кордонах неспокійно. Мої селяни воюють з індійцями з-за якихось там пасовищ. Я пошлю цю роту нібито стежити за діями дикунів, а інсценувати сутичку буде вже вашою справою.
— Тоді все гаразд, — задоволено промовив Хеншоу. — Діставши з кишені аркуш паперу з текстом, надрукованим на машинці, він уважно перечитав його, проставив авторучкою цифри і подав президентові. — Підпишіть, генерале!
Через хвилину на договорі красувався розгонистий превосходительський автограф. Беручи аркуш назад однією рукою, Хеншоу другою простягнув президентові чек.
Брентон здивовано і трохи перелякано дивився на малесенький шматочок зеленого паперу — ціну життя двохсот п’ятдесяти людей…
Спускаючись по сходах палацу, Брентон розгублено пробурмотів, поправляючи окуляри:
— Я думав, що такі жарти зустрічаються тільки в пригодницьких романах.
— О, в пригодницьких романах багато правди, Джон! — посміхнувся Хеншоу.
Перед авто романіст раптом зупинився наче вкопаний.
— Зажди-но, Сол! — вигукнув він. — Таємниця мадрідського двору так і лишилась для мене таємницею. Для чого тобі потрібна ця банда?
— Продовження в наступному номері! — зайшовся реготом консул, лукаво погрожуючи романісту пальцем.
3. Багатомільйонний Бедлам [6]
— Живу диким, печерним життям, — ліниво цідив слова консул. — Інакше тут жити неможливо. В цьому кліматі важко лишатися білим.
Раткліф, Хеншоу і Брентон сиділи на веранді консульського бунгало, відокремленого од вулиці невеликим садом. Столиця з білими будиночками на білій скелі, білим президентським палацом і білим, вкритим галькою берегом, завмерла під палючим промінням південного сонця. А на веранді, під величезною смоківницею, в затінку якої міг сховатися цілий собор, було порівняно прохолодно.
Хеншоу глянув на романіста і раптом беззвучно розсміявся.
— Я відчуваю, Джон, що тебе і досі мучить нерозгадана таємниця мадрідського двору! Гаразд, я згоден розкрити її. Але віддамо спочатку належне нашому гостинному господареві. Арчі, запитуй. Я на все відповім, — гукнув він до Раткліфа.
Консул перекинув сигару в кут рота і промимрив:
— Я, відверто кажучи, нічого не розумію. Навіщо тобі ця рота, Сол? Може, ти хочеш зайнятися піратством?
— Без підводного човна тепер піратствувати не будеш, — пробурчав Брентон.
— Правильно, Джон, — сказав Хеншоу і раптом став серйозним. — Справа не в цьому. — Хеншоу струсив білий попіл сигари і пильно подивився на своїх співрозмовників. — Між іншим, приготуйтесь до далекого походу в глиб льяносів[7]. Ми вирушаємо завтра на світанку.
5
Ківер — старовинний військовий головний убір, високий, з плоским верхом, часто з султаном.
6
Бедлам — лондонська психіатрична лікарня. Дім для божевільних.
7
Льяноси — великі рівнини на півночі Південної Америки, в районі Оріноко, вкриті високою густою травою, серед якої підносяться окремі пальми та інші дерева.