Мертва кров

— Люба моя, я розумію, що тобі страшно, але задля того, щоб з’ясувати, що ж насправді відбулося, ти повинна нам розповісти все, що знаєш.

— Може, двірник вас з кимось сплутав?

Вікторія похитала головою.

— У чому ж річ? Ви ж самі бачили двірника і навіть віталися з ним.

— Так, я приходила, але її не було вдома. Я дзвонила у двері, але до мене ніхто не вийшов.

— А її сусідка Валентина Костянтинівна дала свідчення, що ви увійшли до квартири Іванової, але за кілька хвилин вийшли.

— Я її не бачила.

— Кого — її? Лілію Федорівну чи Валентину Костянтинівну?

— Валентину Костянтинівну.

— Вона сиділа у своїй інвалідній колясці у дверях власної квартири, чекаючи, поки служниця вигуляє собаку.

Вікторія уважно глянула на обох слідчих.

— Я ходила до Лілії Федорівни за книжкою.

— За якою?

— Пуанкаре.

— І де ця книжка тепер?

— У мене вдома.

— Отже, ви бачили Лілію Федорівну і брали в неї книжку?

— Так.

— А от Валентина Костянтинівна пише, що ви вийшли з квартири Лілії Федорівни схвильована і з порожніми руками.

— Але книжка в мене вдома і я можу її показати.

— У бібліотеці Лілії Федорівни є журнал, в який вона записала, що книгу Пуанкаре вона вам дала не вчора, а чотири дні тому.

Вікторія мовчала і дивилася на чоловіків великими порожніми очима.

— Я не вбивала її.

— Я вас не звинувачую у вбивстві, але, зрозумійте, ви були останньою, хто бачив її живою. І якщо вона покінчила життя самогубством, то лише ви можете сказати, в якому вона була тоді стані. А якщо це не самогубство, то лише ви можете знати, чи був хтось у неї в квартирі. Неможливо, щоб ви нічого не помітили. Зрозумійте, якщо це вбивство, то убивця, якого ви могли навіть не помітити, міг вас побачити і запам’ятати. А це означає, що він може вбити вас як свідка.

Але Вікторія вже нічого не розуміла. У неї почалася істерика. Після того, як її вивели, Аблаутов звернувся до Орлова:

— Я боюся відпускати її додому.

— Ви думаєте, що це вбивство?

— Я не зовсім впевнений, але, поки не з’ясуються всі обставини цієї смерті, про щось твердити зарано.

— А чи не краще її разом з матір’ю кудись відправити на кілька днів? Ну хоча б на мою дачу. Це дуже близько, під Москвою. Там вона заспокоїться, згадає всі подробиці, її охоронятиме мій дворецький, а якщо цього буде недостатньо, то ви можете виділити ще й поліцейського.

— Гаразд, Сергію Олексійовичу. Мабуть, так ми і зробимо.

Орлов відразу написав листа своєму дворецькому, і Вікторію разом з поліцейським відвезли додому.

Коли чоловіки залишилися самі, Аблаутов сказав:

— Сьогодні важкий день. Вчора у Москві стільки всього сталося, що я вибився із сил. Сьогодні вранці знайшли убитого професора Лозинського…

— Юрія Олександровича?

— Так, Юрія Олександровича. За дуже дивних, якщо не сказати страшних і загадкових обставин. Зник візник зі своїм фаетоном, тобто фаетон знайшли, а візника немає. Зарізали дружину і дітей обер-кондуктора Остахова. Був озброєний напад на будинок колекціонера старожитностей Кімамова…