Свята Марійка
- Автор: Луценко Зінаїда Валентинівна
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7561-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Свята Марійка». Краткое содержание книги:
Історії, списані із реального життя…
– Це ви все вишивали? – питає у Маланки.
– Я…
– У твоєї сестри надзвичайний талант! – каже до брата гість, а тоді до Маланки: – А можна я поцілую ваші руки?
Павло, як завжди, на роботі, прийшов за північ. Він і не побачив, що в хаті були гості, Маланка не сказала – хіба цікаво? Лежала й боялася ворухнутись, аби не слухати п’яного варнякання й дурних погроз.
А брат із гостем прийшли й наступного дня…
І сталась переміна!
Маланка, дарма що мати чотирьох дітей, за сільськими мірками не дуже й молода, якось враз стрепенулася, розрівняла плечі та й заходилася вишивати собі червоне плаття.
– І куди тобі такий колір? – то ніколи не звертав уваги на те, що вона там мудрує, а то враз став уважним Павло. – Краще б пошила собі сіреньке або чорне чи зелене. А то одягнешся, як дівка, де вже тобі, он на проділі волосся сиве.
– Я матерію порізала… – каже йому Маланка.
– Ну, як порізала, то шкода викинутих грошей, ший. Тільки ж будеш посміховиськом ходити.
А Маланка наступного дня поїхала із братом до міста, постриглась, гарно завила волосся.
– Давай я накрашу тобі ще й нігті? – каже братова жінка.
– То й накрась.
Приїхала Маланка від брата, увійшла до хати, і якась така вона стала, що Павло уперше пильно придивився.
– Ти дивись мені, часом не той… – пригрозив.
А Маланка вишиває. Спочатку увесь поділ розшила синіми квітками, потім подумала і подобавляла поміж пелюсток жовтих прутиків, помережила рукава. Як пішла на останній дзвоник у тому червоному платті до школи, усе село зглядалось.
– А хто то такий? – перепитували одна в одної старі баби, бо недобачали.
– Диви, по нашій дорозі і цокає підборами!
За тиждень Маланка зібрала речі, поїхала із села і більше не вернулась.
– Це… Павле, той… Написала твоя жінка заяву на розрахунок, але дуже просила не казати… – виправдовувався директор школи.
– Як я її, сучку, знайду, розірву навпіл!!! – чоловік рвав на собі волосся.
Минуло чимало часу.
Впізнали Маланку по рушниках, а ще по тому червоному платті, вишитому синіми квітками.
– Бачила її, як ось тебе, – розказувала одна жінка із села, що їздила аж до Москви по придане своїй доньці на весілля. – Волосся геть коротке, завите баранцями. Я йду, а вона стоїть у магазині! Правда, то й не магазин, а така собі якась велика зала, виставка якась. І наша Маланка у тому платті! Я трохи ближче підійшла, а вона ще й гергоче не по-нашому, от як! Я ледве саму Маланку упізнала! Роки й роки пройшли, вона дуже змінилась.
– То, може, то й не Маланка була, може, ти обізналась?
– Ні, не обізналась: уся кімната в її рушниках, у квітках Маланчиних, хіба я не впізнаю? А зі стелі – пара голубів звисає, тільки вона таких вміла вирізати! А ще – те червоне плаття на ній, а на шиї – золоте намисто!
– То чого ж ти не підійшла до нашої Маланки, не поздоровкалась, нічого не спитала?
– А хіба б я посміла? – зітхнула жінка, Маланчина колись подруга. – Там усі так гарно вдягнуті, чоловіки у костюмах, а я… – показала на шкарбани, – ось у це була взута, на плечах кухвайка. А вона там – у тому платті!
Горілка з медом
Всі закохані й віддані жінки марять про утаємничену самотність, про життя перлини на морському дні…