Марія Антуанетта

Який перший клопіт у королеви рококо, коли вона прокидається вранці у Версальськім замку? Вістки з міста, з країни? Листи послів, чи здобуло перемогу військо, чи оголосили Англії війну? Аж ніяк. Своїм звичаєм Марія Антуанетта повертається додому лиш о четвертій або п’ятій годині ранку, спить лише кілька годин, її невгомонність не потребує довгого спочинку — аж тоді вже важливою церемонією розпочинається день. З кількома сорочками, хусточками й рушничками заходить старша покоївка, що орудує гардеробом, а з нею й камеристка. Та вклоняється й простягає для перегляду фоліант, де шпильками закріплені невеличкі, виготовлені з тканини зразки всіх уборів, що є в гардеробі. Марія Антуанетта має вирішити, у якому вбранні хоче сьогодні бути — важезний, украй відповідальний ви­бір, бо на кожну пору року етикет звелів мати дванадцять пишних убрань, дванадцять фантазійних і дванадцять церемоніальних, вже й не рахуючи сотні інших, котрі шиються щороку (уявіть собі ганьбу, якби королева мод раз у раз одягала одні й ті самі сукні!). А до цього ще пеньюари, корсети, мереживні хустки й косинки, капелюшки, пальто, рукавички, панчохи й спіднє з потаємного арсеналу, де ґарує ціле військо швачок і закрійниць. Здебільшого вибір триває довго; нарешті шпильками зазначили взірці вбрання, котре сьогодні заманулося носити Марії Антуанетті, — врочи­стий одяг для прийомів, deshabillé[42] для пополудня, пишне вечірнє вбрання. Перший клопіт минувся, книгу із зразками забирають і приносять вибраний одяг уже в оригіналі.

Не диво, що при такій важливості вбрання головна кравчиня божественна пані Берґен здобула більшу владу над Марією Антуанеттою, ніж усі державні міністри, — таж їх по кілька разів можна міняти, а ця — єдина й незрівнянна. Щоправда, за походженням вона проста швачка з найнижчих суспільних верств, але ця груба, гоноровита і пронозувата майстриня haute couture[43], маючи радше прості, ніж витончені манери, цілком заволоділа королевою. Заради неї за вісімнадцять років до справжньої революції у Версалі відбувся двірський переворот: пані Берґен зламала приписи етикету, котрий забороняв міщанці вступати в малі кабінети королеви; ця художниця своїм ремеслом осягнула те, чого не вдалося Вольтерові й усім тогочасним поетам і живописцям: бути сам на сам на прийомі в королеви. Коли та двічі на тиждень приходить зі своїми новими ескізами, Марія Антуанетта полишає своїх шляхетних придворних дам і зачиняється з шановною майстринею в закритих покоях для потаємних нарад, аби посіяти з нею нову, ще безглуздішу, ніж учорашня, моду. Що й казати, такий тріумф щедро набиває калитку заповзятливої кравчині. Спонукавши спершу саму Марію Антуанетту до найдорожчих витрат, вона обдирає потім цілісінький двір і все дворянство; над своєю крамницею на вулиці Св. Гонорія вона величезними літерами написала свій титул королевиної по­стачальниці й недбало та зверхньо пояснює покупцям, коли тим доводиться чекати: «Зараз я маю працювати з Її Величністю». Невдовзі в неї до послуг уже цілий полк швачок і гаптувальниць, адже чим елеґантніше вбрана королева, тим із дужчим шалом усі інші дами прагнуть не зостатися позаду. Чимало їх великими грішми підкуповує невірну чарівницю, щоб вона викроїла їм модель, якої ще й королева не мала, — всіх, мов пошесть, охопило прагнення до розкішних нарядів. Заворушення в країні, незгоди з парламентом, війна проти Англії значно менше хвилюють пихате двірське товариство, ніж новий рудий блошиний колір, уведений до моди пані Берґен, або надто вже сміливий хвостатий турнюр кринолінових суконь, або щойно витканий у Ліоні шовк нової барви. Кожна дама з поваги до себе ніби й собі змушена крок за кроком вступати в ці мавпячі перегони заради химерного вбрання, — й один одружений бідолаха гірко плакався: «У Франції жінки ще ніколи не марнували стільки грошей, аби зробитися посміховиськом».