Щоденник війни зі свиньми
- Автор: Биой Касарес Адольфо
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-542-1
- Переводчик: Анна Вовченко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Щоденник війни зі свиньми». Краткое содержание книги:
Роман Адольфо Бйой Касареса, одного з найважливіших письменників іспано-американської літератури, близького Борхесового друга та співавтора, — це історія війни між молодими та літніми людьми. Це ключ до розуміння, чим може бути сучасна спільнота, де межу між правом, насиллям і самознищенням можна переступити за один крок.
— Жінки — то ще не все.
— Не все?
— Я думаю, що життя — це низка розваг.
— Наче в японському саду, — додав Відаль.
— Кожному вікові своя радість.
Звідкись почулося гарчання.
— У старості все сумне та сміховинне, — поспішно заперечив Відаль, — навіть страх смерті.
— Раджу тобі піти на футбол: може, тоді зміниш думку.
— Дарма. Щойно я вийду на Лас-Ераса й побачу зустрічних жінок…
— Хочеш, розкажу дещо? Віднедавна жінки мене вже не приваблюють.
Гарчання почулося знову, тепер уже зовсім поряд.
— Та що ти кажеш? — здивувався Відаль.
— Те, що чуєш. Байдуже мені до них. А колись я, пригадую, ледь не зі шкури пнувся!
— Так-таки й байдуже?
— Цілковито.
— Невже? — глузливо перепитав Відаль.
— Ну, майже, — усміхнувся друг. — Натомість я відкрив для себе гроші.
Відаль поглянув на нього з цікавістю, ба навіть із захватом. Знаючи Нестора стільки років, він ніколи не вважав його здатним мислити самостійно. Але, може, Нестор мав рацію. У житті бувають різні несподіванки.
— Я підігрію воду на мате, — сказав Відаль.
— Мені не треба. Я запізнююся.
— Не смій нікуди йти, доки не розповіси, як саме ти відкрив для себе гроші.
— Цілком випадково. Хоча, можливо, все відбувається у свій час, а випадковість — це лиш ілюзія… Знаєш Еладіо з автомайстерень? Його хотіли оштрафувати за недотримання санітарних норм у вбиральні. І я його виручив, бо інспектор — мій друг. Еладіо сказав, що віддячить мені за послугу й допоможе заробити великі гроші. Я відмовлявся: ми з Рехіною живемо собі добре, спокійно, нічого нам не потрібно — та він таки вмовив мене придбати квартиру на виплат.
— Тобто нерухомість? Як Рей?
— Не знаю, як там Рей, а я, щоб дати раду з усіма внесками, мусив відмовитися від додаткових витрат. У тому числі й від розваг із подругами Рехіни.
— Ти розважався з жінчиними подругами?
І знову хтось гарикнув.
— У тебе в сусідній кімнаті, мабуть, лев сидить.
— Це Ісідоріто. Спить, бідолаха.
— Жінчині подруги — то завжди щонайперші серед доступних. Та ось незбагненність людської природи: я враз перестав цікавитися любовними справами. А чому? Бо практики не стало — чи, якщо хочеш, забракло новизни. З іншого боку, я зацікавився капіталом і накопиченням власності.
— Хіба тобі однієї квартири мало?
— Я замислився, що отримає Нестор, мій син, коли сплатить податок на спадщину.
— Воістину похоронна думка, — проказав Відаль, наслідуючи Джимі.
— Скоріше просто природна. Ти скажеш, що після злиднів чоловікові захочеться спокійного життя. А я, щойно виплатив за одну квартиру, вплутався в купівлю наступної. Так і кручуся, на повну котушку. Ну, але серйозно — чого ти не хочеш піти на футбол?
— Не заздрю я твоєму малому. Став нянькою при стариганях.
— Скільки тобі товкмачити: ти не старий. І знаєш що? Мій син казав, що він тебе запрошує.
— О котрій ви йдете?
— О дванадцятій.
— Гаразд. Якщо я доти не прийду — ідіть самі.
— Спробуй прийти. Тобі треба розвіятися.
XIII
Ісідоріто все ще спав. Не так від голоду, як для того, щоб дати синові перепочити, Відаль самотужки зготував собі перекуску: зварив на твердо яйце («Потім колотиме в боці, як віднедавна»), підсмажив грінки, відкраяв скибку чубутського сиру[19], узяв айвового джему й налив келих вина. Швидко поїв, накинув на плечі пончо, глянув на годинник. Якщо не гаяти ні хвилини, їх іще можна застати. Зустрівши в під’їзді Неліду, Відаль подумав, що їй не треба навіть чепуритися, як Антонії й іншим сусідкам. У звичайній святковій сукні вона вже була прегарна. Відаль міркував, як висловити дівчині свій захват, але, боячись, що це видасться недоречним залицянням, заговорив про погоду: мовляв, ніяк не потепліє.
— А мені відчувається навпаки, — заперечила Неліда.
— Пора б уже.
До них, накульгуючи, підійшов консьєрж і, чемно привітавшись, нехай мимохідь, долучився й собі до розмови.
— Правду кажете, — мовив він. — Затягнувся цього року холод аж до Різдва Предтечі.
— Таки так, — відповів Відаль. — Я вже промерз до кісток.
— Свинство це достеменне, — озвався консьєрж, начебто сам до себе. — Вогкість, застуда, грип…
— Що це з ним? — запитав Відаль, щойно консьєрж відійшов.
— Тобто?
— Він мовби сам не свій. Згорблений і кульгає, як завжди, але наче принишк.
19
Ідеться про сир, виготовлений за рецептом, який походить із долини річки Чубут в однойменній провінції Аргентини.