Зброя, мікроби і сталь - [calibre 4.13.0]

Ще тоді, як і зараз, жителі Японії були одними з провідних споживачів дарів моря у світі. В відкритому морі вони за допомогою гарпунів ловили тунця; дельфінів заганяли на мілину і забивали палицями або списами так само, як практикується в Японії зараз; на пляжах впольовували тюленів; у річках під час сезонних міграцій ловили лосося; ще багато видів риб ловили сітями, в загати і на гачки, виготовлені з оленячого рогу; а молюсків, крабів і морські водорості збирали між припливами на оголеній мілині або, пірнаючи, піднімали з дна моря. На людських кістяках періоду дзьомон часто виявляють патологію, яку називають екзостозом зовнішнього слухового проходу. Це надмірне розростання кісток вуха, яке в наш час нерідко спостерігається у водолазів.

Серед наземних тварин найпопулярнішою дичиною були дикі кабани та олені, а також гірські кози та ведмеді. їх ловили в спеціально налаштовані пастки, відстрілювали з луків та заганяли за допомогою собак. Свинячі кістки періоду дзьомон було знайдено на прибережних островах, де не водилися дикі свині. Тож, можливо, в цей час люди вже робили перші спроби одомашнити цю тварину.

Найбільші дискусії в системі прожиття людей періоду дзьомон викликає можлива наявність у ній рільництва. На дзьомонських стоянках часто знаходять рештки їстівних рослин, поширених у Японії в дикому стані, які в наш час культивуються в сільському господарстві. Зокрема це стосується незграбної квасолі (адзукі), машу та японського проса. їх рештки в археологічних шарах періоду дзьомон не виказують чітких морфологічних ознак, за якими культурні рослини відрізняються від своїх дикорослих предків, тож важко сказати, чи ці рослини виросли природним самосівом або ж були посіяні свідомо. Також на стоянках трапляються частини їстівних або практично корисних рослин, не автохтонних для Японії, які, вочевидь, було завезено з азійського материка з огляду на їхні корисні властивості. До таких рослин належать гречка, диня, кабак-сулійник, конопля та буролистка, яка використовувалася як приправа. Близько 1200 р. до н. е., під кінець періоду дзьомон, починають з’являтися окремі зернята рису, ячменю, могару (головчастого проса) та звичайного проса — головних зернових культур Східної Азії. Всі ці розмиті докази спонукають припустити, що носії культури дзьомон починали ситуативно практикувати вирубно-вогневе рільництво, проте воно робило дуже незначний внесок у їхній харчовий раціон.

Однак не слід вважати, що кожен зі згаданих вище видів харчу споживали по всій території дзьомонської Японії. У горіхових лісах півночі особливе значення мало запасання горіхів у ямах, а також полювання на тюленів і риболовля. Натомість у бідних на горіхи південно-західних регіонах перевага віддавалася споживанню молюсків. Однак навіть у межах цих двох великих зон місцевий харчовий раціон і навіть окрема трапеза базувалися на широкому асортименті харчових продуктів. Скажімо, залишки їхньої трапези свідчать, що тогочасні люди у різних пропорціях змішували каштанове і горіхове борошно, свиняче й оленяче м’ясо та кров із пташиними яйцями, готуючи або багате на вуглеводи «печиво від місіс Дзьомон» або багатий на білки «МакДзьомонбурґер». З недавніх спостережень за побутом айнів, які жили з полювання та збиральництва, відомо, що вони постійно тримали на слабкому вогні глиняний горщик, у який скидали всі можливі продукти; ймовірно, їхні попередники з періоду дзьомон, займаючи ті самі стоянки і харчуючись із тих самих ресурсів, робили так само.