Безсоння
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4457-0
- Переводчик: К. Г. Борисенко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Безсоння». Краткое содержание книги:
Популярні твори Стівена Кінга видають багатьма мовами — і перед вами український переклад роману «Безсоння».
Коли раптом приходить безсоння, здається, це скоро минеться. Та воно триває й триває, змушує страждати, розпалює лють і огортає туманом думки. Безсонні ночі сповнені кривавими видіннями, що дуже нагадують реальність. Для Ральфа Робертса це стало справжнім кошмаром, і він впевнений: ще трохи, і розум покине його…
Потім присів навпочіпки, обіпершись рукою об брудну підлогу, немов спринтер в очікуванні пострілу стартового пістолета. І кинувся в арку (насолоджуючись податливістю тіла навіть у такий момент) — перевернувся й покотився клубком. Ногою він зачепив коробку, розсипаючи по підлозі масу речей: непарні рукавички й шкарпетки, кілька старих книжок у м’яких оправах, шорти, викрутку з бордовими плямами — чи то фарби, чи крові — на сталевому стрижні.
Ральф став на коліна й оглянувся на Луїзу, що застигла в проймі арки з притиснутими до грудей руками. Пообіч арки нікого не було, лише коробки, впритул приставлені до стіни. Ральф із подивом читав написи: «Jack Daniel’s», «Gilbey’s», «Smirnoff», «J&B».[52] Очевидно, в Атропоса була таємна пристрасть до коробок, немов у скнари, який ніколи нічого не викидає.
(— Ральфе? Там безпечно?)
Дивне визначення, але Ральф усе-таки кивнув і простягнув руку. Луїза поспішила до нього, ще раз підсмикнувши спідницю, і з усе більшим подивом зароззиралася навколо.
Поки вони були потойбіч арки в брудній, похмурій комірці Атропоса, комора здалася їм великою. Але вже всередині Ральф зрозумів, що приміщення набагато просторіше, воно нагадувало склад величезного магазину. Цілі ряди нерівно складених пляшок. Коробки стояли лише біля входу, весь інший простір був захаращений, являючи собою на дві третини лабіринт, а на третину — пастку. Ральф вирішив, що навіть таке визначення, як склад, не зовсім відповідало дійсності, адже десь тут міг ховатися Атропос… І якщо він там, то, можливо, спостерігає за ними.
Луїза не запитувала, що саме вони шукають; з виразу її обличчя Ральф зрозумів, що тепер їй це відомо. Коли вона заговорила, від замисленого тону її голосу в Ральфа холодок побіг по спині.
(— Мабуть, він дуже старий.)
Так. Дуже старий.
Ярдів за двадцять від них, у глибині комори, в якій відлунювало те ж червонувате світіння, що й на сходах, які їх сюди привели, Ральф побачив велике пом’яте колесо, що лежало на плетеному стільці, піднятому у свою чергу на тріснутий гладильний прес. Від виду цього колеса Ральфові стало геть зле — немов метафора, створена його розумом за допомогою концепції КА, втілилася в реальність. Він помітив іржаву сталеву смужку вздовж зовнішнього обіддя колеса й зрозумів, що воно від велосипеда.
«Правильно, це велосипедне колесо, і йому ніяк не менше століття», — подумав він здивовано.
Скільки ж людей — напевно десятки тисяч — померли в Деррі відтоді, як Атропос прикотив сюди колесо… І скільки смертей стало здобиччю Випадковості? За який час? Невідомо — можливо, це тягнеться аж від початку, коли б і яким би той початок не був. І весь цей час Атропос забирав що-небудь у кожного, кого він обдурив… Тут і зберігалися його трофеї.
Тут і зберігалися.
— Ральфе!
Оглянувшись, він побачив, що Луїза простягає до нього обидві руки. В одній вона тримала панаму з обкусаними полями, а в іншій — темний гребінець, який можна купити в будь-якій крамничці за долар двадцять дев’ять центів. Примарне оранжево-жовте сяйво налипло на гребінці, і це зовсім не здивувало Ральфа. Щоразу, користуючись гребінцем, хазяїн, немов лупу, залишав на ньому трохи сяйва як своєї аури, так і «мотузочки». Того не здивувало також, що гребінець лежав поруч із панамою Мак-Ґоверна; востаннє він бачив обидві ці речі разом. Він пам’ятав саркастичну усмішку Атропоса, коли той зняв панаму й зробив вигляд, що зачісується.
«А потім він підстрибнув і клацнув каблуками».
Луїза показувала на старе крісло-гойдалку зі зламаними полозами.
(— Панама лежала на сидінні. А гребінець був під нею. Він же належав містерові Вайзеру, правда?)
(— Так.)
Луїза негайно простягнула речі Ральфові:
(— Краще ти візьми. Я не така тюхтійка, за яку мав мене Білл, але іноді я все-таки гублю речі. І я ніколи не прощу собі, якщо загублю це.)
Ральф, узявши гребінець, хотів сунути його в задню кишеню штанів, але, згадавши, з якою легкістю Атропос витяг його, поклав гребінець у глибоку бічну кишеню, потім оглянувся на Луїзу, що дивилася на панаму Мак-Ґоверна з видом Гамлета, який філософствує над черепом свого бідолашного Йорика. Ральф помітив у її очах сльози, і вона відвела погляд.
(— Він любив цю панаму. Білл вважав, що в ній він молодий і чепуристий. Хоча це й не так, але він думав, що має гарний вигляд, і це важливо. Ти згоден зі мною, Ральфе?)
52
Торгові марки відомих фірм, які виробляють спиртне й сигарети.