Син

Том і Бен його навіть полюбили, хоча й не сприймали цілком серйозно. Він добре ставився до них обох, і вони охоче їздили з ним на прогулянки верхи й на полювання, тобто отримали нарешті те, чого не могла дати їм Джинні. Тед був надто ледачим, щоб полювати на оленів, але його цілком улаштовували куріпки. Хлопці, власне, нічому новому від нього не навчилися — ні стріляти, ні краще їздити верхи (та він і не вимагав від них нічогісінько). Але вечорами, повертаючись із роботи, вона щоразу бачила одну й ту саму живу картину: по телевізору показують «Месників» чи «Бонанзу»; Тед сидить на дивані, попиваючи вино; поруч — Том і Бен із попкорном. І всі троє аж випромінюють безмовне блаженство — ну точно як зграйка собак, яких пустили холодного зимового вечора до затишної кімнати з каміном.

Що ж до Сьюзен, якось улітку вона поїхала на канікули до штату Мен, куди її запросили Джонасові доньки; для Джинні це були три місяці благословенної тиші й невтручання в її особисте життя. Наступного літа Сьюзен знову поїхала в гості до своїх двоюрідних сестер, а коли повернулася — сказала, що неабияк хоче перевестися зі школи «Кінкейд» до «Гаррісон Форест», аби якомога більше часу проводити разом із ними. Думка про те, що донька ще на вісім місяців зникне з її життя, не те щоб дуже тішила Джинні… але це, якщо відверто, було все-таки краще, ніж терпіти її нескінченні витівки. Сьюзен-бо, підрісши, вимагала ще більше уваги до себе, ніж раніше. А щоб досягти бажаного, не зупинялася ні перед чим: копирсалася в речах Джинні; підглядала за нею й Тедом, щоб зайти до їхньої спальні якраз у найнезручніший момент; прикидалася страшенно голодною й бігла до кухні лише в спідньому.