Українська усна народна творчість

Коломийка — це дворядкова пісня у танковому ритмі 2/4 із типовим віршовим розміром і паралельним жіночим римуванням. Структура коломийкової строфи — два 14-складові рядки із паузою після четвертого складу і цезурою після восьмого складу, що утворюють типову побудову вірша — 4+4+6:

Ой дрібонька І коломийка / дрібонька, дрібонька Одна мила, / друга люба, / третя солодонька.

Нерідко зустрічається внутрішнє римування:

Співаночки складаночки, я вас не складала Складали вас парубочки. а я переймала. А я годна льонок брати та годна стелити, А я годна заспівати та годна робити.

Ф. Колесса вказує, що є модифікації коломийкового розміру, на зразок схеми 4+3+6 чи 3+3+6:

Ой піду я I на майдан / та й витну осику, Та й виплету / личаки, / піду на музику. Не тепер, І не тепер / на гриби ходити: Восени, І восени, І як будут родити.

В. Гнатюк детально аналізує різні ритмічні відхилення від традиційного коломийкового розміру, вважаючи найпоширенішим такий, де перший рядок має коломийковий розмір, а другий козачковий:

А там в лісі / при дорозі / злапав комар муху: Тихо, тихо, не кричи, / бо задушу тя вночи.

Дослідник також підкреслює, що «хоч коломийковий розмір такий одностайний, мелодії коломийок незвичайно різнорідні й багаті і числяться не на десятки, а на сотки. У збірнику пісень д-ра Івана Колесси, записаних в однім селі, приходить 41 коломийкова мелодія».

Як чітко усталена віками вироблена форма коломийка характеризується рядом властивих їй рис, має специфічну поетику жанру пісенної мініатюри. Перш за все це стосується сталих поетичних формул, які часто виконують роль традиційного зачину (наприклад: «Ой летіла зозуленька...», «На високій полонині...», «Ой легонька коломийка...»). Перший рядок тісно пов'язаний з другим на основі аналогії чи контрасту, тому найпоширенішим є прийом паралелізму з усіма його різновидами: