Пригоди в оргазмотроні
- Автор: Тернер Крістофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-512-4
- Переводчик: Назар Агаджанян
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пригоди в оргазмотроні». Краткое содержание книги:
Книжка британського дослідника Крістофера Тернера в деталях простежує інтелектуальну історію Райха у різних контекстах: становлення психоаналізу та університетське життя студентів в Австрії після Першої світової війни; формування нацизму в Німеччині та його розповсюдження Європою у 1930-х роках: настрої, страхи, інтелектуальні пошуки, розчарування, шлях вічного емігранта, неймовірна популярність, знищення наукового доробку Райха американською владою, суд, арешт, смерть у камері за кілька днів до звільнення. У цій біографії — непересічна особистість, неординарний науковець, роботи якого виходять за межі наукових канонів та знаходяться у сірій зоні між наукою та псевдонаукою.
Манґравіта впродовж двох днів утримували у федеральній в’язниці, де він чекав на федерального судового пристава, який мав ескортувати його в наручниках до Мену. Коли вони зупинилися по дорозі на ланч, то їсти він мав також у кайданках — так наче був особливо небезпечним злочинцем. У Портленді, штат Мен, його посадили до тієї ж камери, що і Райха, з яким той було говорив по телефону, але доти ніколи особисто не зустрічався. «Тоді мене охопило легке благоговіння, — Манґравіт описує їх першу дивну зустріч. — Звісно, що я був шокованим: я почувався геть ізольованим, то були декілька дуже неприємних днів у в’язниці. Райх не сидів і не лежав, а марширував по маленькій камері попереднього тримання — він усе ще намагався взивати до своїх лікарів, які також були там, але тримали їх не в камері».
Один із Райхових оргономістів заклав свій будинок під заставу (яку виставили на рівні 30 000 $), і Райха, його пацієнта (Сільверта) і пацієнта його пацієнта (Манґравіта) відпустили. Манґравіт сказав мені, що, коли він був в Мені, Райх, скориставшись нагодою, провів для нього шість чи сім сеансів терапії у своєму кабінеті в Оргононі. Розвиваючи тему техніки терапії, яку до нього застосовував Райх, Манґравіт сказав, що це було більше схожим на допит, аніж на лікування. Райх вважав, що Манґравіт, як «свідок із сторони державного звинувачення» — так наче в нього був вибір, до якого табору пристати, — був зрадником оргономії і використовував свою техніку глибокого дихання не для того, щоб зламати його броню характеру, а для того, щоб витягнути зізнання із можливо подвійного агента. Райх, чия параноя не спинялась у своєму прогресі, вважав, що його оточили комуністичні шпигуни.
«Я просто сидів у кріслі, — пригадує Манґравіт, — у кінці кімнати були й інші люди. Говорив він багато. Потім, у якийсь момент, він викрив у мені цей ось “синдром шпигуна” і запитав: “Ти — шпигун?”. Він вилив на мене усе своє лайно, яке тільки міг. Майже усі його терапевти повторно змушували мене лоскотати своє піднебіння, допоки я не починав блювати, щоб я, розумієте, розкрився перед ними — це було дуже неприємно. Він змушував мене проходити крізь це безліч разів, і мене це бісило. Я б і не проковтнув це лайно, якщо б… Тоді я зайняв позицію штибу “а не наїжджай на мене тому, що тебе аж тіпає від того, що усіх нас тепер судять і що все йде не так, як ти собі замислив”. Мене завжди сповнювало відчуття, що перед ким би він не знаходився, Райх завжди грав на публіку. Не знаю, чи було йому страшно на тому суді, чи ні. Він дотримувався поведінкової моделі, що чітко виражала його зверхність над усім цим і те, що все це просто розсмокчеться, бо він був дуже важливим для держави».
Райха привезли до суду міста Портленд у наручниках; фото, на якому він здіймає догори свої заковані зап’ястя, з’явилося у місцевій газеті{489}. Згодом у суді Райх самотужки виконував роль адвоката сторони захисту, нарікши себе представником БЗЕЧ — Бюро запобігання емоційній чумі. До Мену також прибули трохи більше сорока прибічників Райха, які бажали виказати йому свою підтримку в перший день судових слухань. Більшість з них вважали, що Райхове рішення представляти свої інтереси особисто було помилковим.
«Він був найнезвичайнішою людиною, з якою я коли-небудь спілкувався, — каже Гершковіц, — але я завжди вважав, що в моєму глузді здорових клепок більше, аніж у його; мені було добре відомо про його політичну наївність, я знав, що якщо він почне наполягати на своїй недоторканності вже з початку засідання, то програє; я знав, що його ж думки і ввели його в оману. Знаєте, він полюбляв фільми про ковбоїв і на політику дивився, як на ковбойські фільми: Ейзенхауер наглядав за ним і в разі чого був готовим захистити його. Здається мені, що Ейзенхауер чув про нього лиш краєчком вуха, якщо взагалі чув». (Ракнес, до якого Райх колись хотів записатися на терапію, приписував Райхові ілюзії стосовно Ейзенхауера «якомусь невирішеному конфлікту між батьком та дитиною».){490}