Велика історія України

В черговому році, на спілку з Ароном, попустошили козаки околиці турецьких городів -Тягані, Білгороду й Кілії, почім вернули на Брацлавщину. Світла перемога Наливайка й Лободи, хоч і не була по нутру польській владі, всеж таки не перешкодила їй покористуватися козацькими успіхами. Коронний гетьман Ян Замойський, пішов з військом на розбиту козаками Молдавію й, прогнавши з престолу Арона, посадив на ньому молдавського боярина Єремію Могилу, що піддався під польську опіку. Козакам звелів Замойський вертати на Низ, але вони його не послухали. Упевнені в своїх заслугах для польської політики, вони розкватирувалися по шляхетських маєтностях Поділля, і як це було звичаєм польських військ того часу, зажадали «стації» тобто прохарчування. А що подільська шляхта не спішилася харчувати козаків по доброму, Наливайко брав те, чого потребував, силою. Під тим оглядом не різнився він нічим від коронного польського війська, що не могучи добути свого «правим» завсіди здобувало собі прожиток «лівим». Тількиж те, що було дозволене коронним військам, не могло стосуватися до козаків. Пани-шляхта дивилися на козаків, як на бунтівників, що виломалися зпід накинутих їм панщизняних обовязків й не могли спокійно дивитися на те, як ті вчорашні панщизняки, очайдушною сміливістю й лицарством духа, здобували собі не тільки славу й незалежність, але привілеї, що дотепер прислугували тільки шляхті. Збіглася шляхта до Брацлава, думала розігнати козацькі ватаги, але Наливайко її випередив. Порозумівся з брацлавськими міщанами й розгромивши шляхетське ополчення, захопив Брацлав.

Осінню 1595 р. рушив Наливайко на Угорщину, а відтіля на Волинь та Білорусь. Скрізь він вибирав собі силою «стацію», що її відмовили йому по доброму. Вертаючи з Білорусі, Наливайко пограбував маєтности луцького владики Кирила Терлецького ніби за те, що він, як один з перших, покинув православя й пристав на унію з Римом. З тою хвилиною, до соціяльних гасел видвигнутих кззаччиною, приєдналося гасло релігійної боротьби. Козаччина переступила черговий ступінь свого розвитку. З Наливайком не було Лободи. Від першої зустрічі недолюблювалися отамани; Лобода, Що придбав собі маєтність на київському Поліссю й проводив регулярним, козацьким частинам, старався жити в мирі з шляхтою й духовенством, та дуже часто заявляв, що не має нічого спільного з «наливайківцями», що їх не признавав справжніми козаками, а втікачами зпід панщизняного ярма, бунтівниками. Тому, відбувши з Наливайком удатний похід на Молдавію, він розійшовся з ним. Коли Наливайко шугав по Волині й Білорусі, Лобода розташувався в Овруччині, де теж, волею й неволею вибірав «стацію».

Господарка Наливайка на Поділлі, Волині й Білорусі, а Лобиди на київському Поліссю, вивела нарешті польську владу з терпеливости. Злякавшися загрозою відірвання тих частин України від Польщі, вона напустила на козаків коронного гетьмана Станислава Жолкевського.