Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг». Краткое содержание книги:
Скільки ще друзів і соратників належить втратити легендарному Річарду Сайфера, лорду Ралу, Шукачеві Істини?
Можливо, щось вирішить, нарешті, відкрита битва з безжальним Соноходцем Джеганем, що завойовує все нові землі і стверджує на них жахливу владу Темряви?
На це питання не можуть — або не бажають — відповісти сповідниці, для яких немає таємниць.
Значить, Річарду належить знов вийти на бій з повелителем Мороку — і в громі зброї і мовчанні полеглих пізнати Дев'яте Правило Чарівника …
Як тільки вони з Карою зникли за туманом і ялівцем, Ніккі присіла біля Річарда і поклала руку йому на спину, між опущеними плечима.
— Все буде гаразд, Річард.
— Цікаво, чи буде хоч що-небудь колись знову в порядку.
— Можливо зараз тобі так не здається, але це обов'язково буде. Зедд впорається зі своїм гнівом і зрозуміє, що ти з усіх сил намагався діяти відповідально. Я знаю, що він любить тебе, і наговорив все це зовсім не для того, щоб образити.
Річард кивнув не дивлячись, він стояв на колінах перед відкритим гробом, у якому лежав труп жінки по імені Келен Амнелл, жінки, яка, як він уявив, була його любов'ю.
— Ніккі, — спитав він нарешті. За шумом дощу його голос був ледве чутний. — Ти могла б дещо зробити для мене?
— Що завгодно, Річард.
— Не могла б ти ще один раз… останній раз, побути Панною Смерть? Для мене.
Вона погладила його по спині і піднялася. Краплі дощу на її обличчі змішалися зі сльозами. Неймовірним зусиллям вона змусила свій голос не тремтіти.
— Не можу, Річард. Ти сам навчив мене цінувати життя.
49
Важкі, облицьовані панелями двері прочинилися. У дверному отворі показалася голова Рікки. — Хтось їде.
Ніккі відсунула крісло від полірованого бібліотечного столу. — Їде?
— Хтось приїхав до Замку.
— А ти знаєш, хто це може бути? — Запитала Ніккі, встаючи.
Рікка струснула головою. — Зедд сказав, що щити попередили про те, що хтось їде в Вежу. Він думав, що ти знаєш. Кажу вам, від всієї цієї магії, яка зібралася тут, у мене постійно мурашки по шкірі бігають.
— Піду, знайду Річарда.
Рікка кивнула і зникла за дверима. Ніккі поспішно засунула книгу на місце, на одну з полиць шафи червоного дерева, якими була заставлена тиха бібліотека. Книга містила нудний звіт про стан справ в Замку під час Великої Війни. Ніккі було досить дивно читати про всіх цих людей, які колись жили в Замку Чарівників тисячі років тому. Часом вміст книги здавався просто старовинними переказами, але вона нагадувала собі, що описувані події відбувалися тут, у тому самому місці, де вона знаходиться. Вона подумала про Палаці Пророків, який завжди був заповнений людьми, в якому багато століть кипіло життя, і не могла уявити собі його спорожнілим, в якому залишилося б лише кілька людей. А Замок Чарівників був значно більший за Палац Пророків. Вірніше, був більший, тому що Палацу Пророків вже не існує. А Замок все стоїть.
Книга виявилася нудною, але Ніккі було все одно. Це — всього лише спосіб убити час. Вона ніяк не могла змусити себе зосередитися на чому-небудь, що вимагало зусиль або напружених роздумів. Вона була занадто розсіяна.
Новий місяць, який зародився в ніч, коли вони розкрили могилу Матері-сповідники, виріс в повний місяць і вже наближався до своєї останньої чверті. Але мало що змінилося з тієї темної ночі. Декілька днів опісля Зедд поговорив з Річардом, сказав йому, що він дуже його любить і шкодує, що був такий строгий, хоча, можливо, повинен був краще розібратися у всьому, перш ніж говорити те, що сказав. Зедд пообіцяв, що вони разом пошукають спосіб повернути меч Річарду і все знову буде гаразд.
Можливо, ці слова були щирими, можливо, все сказане було абсолютно вірним, але удар нанесений Річарду був дуже сильний, і відмахнутися від цього факту було неможливо. Він не тільки розчарував і обурив дідуся, він не зміг довести свою правоту, не зумів нікого переконати, що його, як вони вважали, фантазії, були дійсністю. У цю спробу він вклав усі сили, які у нього ще залишалися. Він був упевнений у перемозі, але програв.
Річард тільки кивнув у відповідь на слова Зедда. Ніккі здалося навіть, що для нього не мала великого значення ця більш м'яка позиція діда. Всім його ідеям, надіям і зусиллям прийшов кінець. Більше нічого не могло йому допомогти. У ніч молодика життя пішло з нього.
Зедд розпитував Кару і Ніккі багато годин. Ніккі приголомшило те, що Кара з Річардом дізналися від Шоти про Звіра, який перетворився на гончу Крові. І це сталося тому, що Ніккі необережно дала Звіру спробувати смак крові Річарда. Вона була в жаху, що тільки вона одна несе відповідальність за ту небезпеку, якому піддається життя Річарда.
Зедд був дуже здивований способом, яким Ніккі врятувала Річарду життя, але чарівник спокійно запевнив її, що якби вона не зробила цього, Річард, швидше за все, помер би прямо там. Він м'яко пояснив, що вона дала Річарду шанс на життя, і тепер у них є час подумати, і зрозуміти, як можна впоратися зі Звіром, створеним Сестрами Джегана, а заодно розібратися з дивною маною Річарда і зайнятися поверненням його меча. З того, що Шота розповіла про Звіра, на додаток до того, що Ніккі вже було відомо, їй почало здаватися що в них майже немає шансів на успіх. Вона поняття не мала, як можна знищити таке створіння, породжене силами темряви.