Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес
- Автор: Макбрайд Джеремі
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: К.І.С.
- Жанр: право
Электронная книга - «Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес». Краткое содержание книги:
Для цього наведено витяги з ключових рішень Європейського Суду з прав людини та колишньої Європейської комісії з прав людини стосовно скарг щодо порушень, передбачених Конвенцією прав і свобод, а також щодо порушень, допущених у ході процедур оскарження та інших пов'язаних з кримінальним провадженням процедур.
Витяги з практики Європейського суду важливі не тільки тому, що текст Конвенції сам по собі є дуже загальним для визначення сфери застосування, яку охоплюють її положення, а й тому, що обставини вибраних справ дають уявлення про можливі варіанти застосування згаданих вимог у конкретних ситуаціях.
109. Щонайменше у трьох рішеннях стосовно Туреччини Суд висловлював своє занепокоєння в зв’язку з практикою тримання неповнолітніх у місцях попереднього ув’язнення ... і встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції навіть у випадку значно коротших строків, аніж той, який перебував під вартою заявник у справі... У цій справі заявника затримали, коли йому виповнилось п’ятнадцять років, і його тримали в попередньому ув’язненні понад чотири з половиною роки.
110. З огляду на наведене вище, Суд вважає, що тривалість попереднього ув’язнення заявника була надмірною і порушила пункт 3 статті 5 Конвенції.
2. Допит
«X проти Федеративної Республіки Німеччини» (X v Federal Republic of Germany), 19 березня 1981 року, 8819/79, DR 24, 158.
... Хоч якими прикрими і невідповідними були дії поліції, самі по собі вони не становили нелюдського або принизливого для гідності поводження. Хоча неповнолітні не несуть кримінальної відповідальності до досягнення певного віку (зазвичай — чотирнадцяти років), піддавати їх таким слідчим заходам, як допит у поліції, в разі наявності обґрунтованих підозр у їхній причетності до діянь, які були б покарані, якщо б вони могли за них нести кримінальну відповідальність, є виправданим в інтересах належного здійснення правосуддя та захисту прав інших осіб.
Звичайно ж, необхідно, щоб допити неповнолітніх здійснювали у спосіб, що гарантує повагу до їхнього віку і вразливості. Заявниця у цій справі не стверджувала, ніби під час допиту в поліції були будь-які порушення. Вона скаржиться тільки на те, що її протягом короткого часу тримали в незамкненій камері. Втім немає доказів, щоб це якось особливо позначилося на заявниці. Комісія також бере до уваги те, що заявниця перебувала в компанії двох товаришів по школі...
... Ця частина заяви є явно необґрунтованою...
«Пановітс проти Кіпру» (Panovits v Cyprus), 4268/04,11 грудня 2008 року.
84. Повертаючись до фактів цієї справи, Суд повторює свої висновки про порушення прав заявника на захист на стадії досудового розгляду в зв’язку з тим, що його, неповнолітнього, допитували без його опікуна і не надавши йому достатньо інформації про його право на допомогу юридичного представника або про його право зберігати мовчання. Суд відзначає, що зізнання заявника, здобуте за вказаних вище обставин, стало вирішальним елементом аргументів обвинувачення, що істотно послабило перспективи його захисту в суді, і цей дефект не був усунутий в ході подальшого провадження.
85. Суд зазначає, що на додаток до зізнання заявника, рішення про його засудження також спиралося на його свідчення, в яких він визнав, що бив ногами потерпілого, що розповідав про свою участь у запеклій бійці з потерпілим, і низку свідчень, які підтверджували, що заявник того вечора, коли потерпілий помер, з ним разом пиячив, і що рано-вранці наступного дня його одяг був у грязюці. Результати судово-медичної експертизи теж підтверджували, що смерть потерпілого була спричинена численними сильними ударами. Хоча не Судові розглядати питання правильності оцінки доказів у цій справі національними судами, він вважає, що вирок був значною мірою заснований на зізнанні заявника, підтвердженому переважно його другою заявою. Він вважає, що суд першої інстанції не розглянув питання про те, якою мірою ця друга заява заявника має дефект, спричинений порушенням його права на захист у зв’язку з обставинами здобуття його зізнання, і це питання досі залишається нез’ясованим. Окрім того, Суд зауважує, що, з огляду на визнання судом присяжних допустимості першого зізнання заявника, видається, що заявник не мав би шансів оспорити прийнятність своєї другої заяви.
86. Зважаючи на всі наведені вище міркування, Суд доходить висновку, що статтю 6 Конвенції порушено через використання в суді зізнання заявника, здобутого за обставин, що порушували його права на належну правову процедуру і, отже, непоправно звузили його право на захист.
Див. також B.V.1 і С.VІ.6 вище.
3. Збереження доказів
Див. B.ІV.10.
4. Забезпечення справедливого судового розгляду
«T. проти Сполученого Королівства» (T v United Kingdom) [GC], 24724/94, 16 грудня 1999 року.
86. Суд зазначає, що процес над заявником відбувався протягом трьох тижнів у відкритому режимі в Суді корони. З урахуванням юного віку заявника і з метою сприяти його розумінню ходу провадження вжили спеціальних заходів: наприклад, йому заздалегідь пояснили процедуру розгляду справи по суті й дали змогу оглянути залу судових засідань, тривалість слухань була скорочена, щоб підсудні не надто втомлювалися. Однак формальний характер і ритуал Суду корони, певне, часом здавався одинадцятирічній дитині незрозумілим і лячним, і є докази того, що деякі зі змін у залі суду, зокрема, лава підсудних, яку підвищили, щоб обвинувачені краще бачили, що відбувається, насправді посилювали заявникове почуття дискомфорту в ході розгляду, оскільки він відчував пильну увагу з боку преси і публіки. Судовий процес викликав такий надзвичайний інтерес преси та загалу як усередині, так і за межами зали суду, що суддя в своєму напутньому слові присяжним послався на проблеми, з якими зіткнулися свідки внаслідок публічності, і запропонував присяжним взяти це до уваги при оцінці їхніх свідчень ...