Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Спомини запорожця
Спомини запорожця - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Спомини запорожця

Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:

Спомини Никифора Авраменка, написані в рідкісному для української літератури жанрі «документального свідоцтва», вражають своєю відвертістю та безпосередністю. Події в Україні першої половини XX століття постають крізь особистісне сприйняття простої людини, чия молодість припала на буремні роки Визвольної війни. Дитинство в Запоріжжі початку минулого століття, фронти Першої світової, становлення української армії, бої українських військ у 1917–1919 рр., Зимовий похід, еміграція у Польщі — про все це читач дізнається з щирої сповіді учасника тих далеких подій. Упорядковані та підготовлені до друку автором ще на початку 1970-х, спомини стали своєрідним посланням нащадкам у XXI столітті.
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
1 ... 211 212 213 214 215 216 217 218 219 ... 253
Перейти на страницу:

Дивна річ! Не думав, що буде зі мною. Другі думки лізли в голову. Хто врятувавсь, хто згинув. Де був Дяченко з своїм полком, чи прийшов на виручку? Куди одійшла бригада? Одійшла чи згинула. Перейшов невисокий горбок, за ним побачив гарбу, запряжену в двоє коней, віжки держала в руках молрда жінка. Динилась на мене, мокрого, скривавленого, перестрашеними очима. Питаюсь, чи далеко до гостинця? Мовчить, трясеться. Лізу на гарбу, прошу везти на шлях, а вона тільки викрикує: "Ой пане, пане!"

Лівою рукою витяг пістоля: "Вези на гостинець, бо буде погано!" Рушила помалу навпростець. Мені робиться щораз гірше, слабну і бачу, як з правого боку іде прямо на мене чоловік 20–25 кінних в чорних шапках з червоними верхами.

Ось воно, те неодворотне… Ні, не здамся, шість разів в їх, сьомого — собі. Як краще: в висок чи в рот? Хіба, в висок. Віз став. Баба випустила віжки, цілком розгубилась. Кіннотчики близько. Несподівано напружене тіло м'якне.

Це Кузнецов, командир батареї. Одному каже сідать на віз, бабі — мене обережно підтримувать. Не роздіваючи, перев'язали плече через рукав. Скоро виїхали на шлях, поїхали скоріше. Двоє, що кінь вискоче[8], поїхало вперед.

В скорім часі показалась велика колона кінноти, а од неї вискочили п'ятеро з тачанкою. Був це Дяченко. З воза пересаджено мене на тачанку, котра, обганяючи полк, поїхала скорою риссю, а ще скоріше на найбистріших конях полетло

двоє — Кузя на Киргизі та Нестор Галайденко на горбоносому степовому скакуні. І ще щось трапилось малосподіване — Галайденко прикрив мене своєю буркою!

В найближчій оселі чекала жінка-лікар, затримана посланцями, котрі побігли далі. Тут обережно мене роздіто, обмито, перев'язано. Перебрано в суху білизну, короткі штани, теплі чулки, напоєно гарячим молоком. Лікар не говорила, чи поранення небезпечне. Дивилась великими смутними темними очима. Мала своє свіже горе: недавно згинув чоловік…

З обозу приїхав фаетон з досвідченою сестрою Оленою Олександрівною, пізніше дружиною Остапа Ярошенка. Мала мене доглядать.

Тут Дяченко зробив все для мого порятунку. В екіпажі зложені мокрі чоботи, кожушок, пістоль. В футлярі од бінокля було трохи цінних дрібниць та золотих грошей, виміняних ще в Станіславові за совітські паперові з Бобринця.

Доїжджаючи до Волочиська, спостереглось багато кінноти в заслоні. Місто було внизу. В часі їзди кров виступила через бинти. Фаетон заїхав в якийсь двір, сестриця замовила щось теплого. Змінила перев'язку, руку міцно прикріпила до тіла. Чув себе цілком добре, огрівся, підкріпився. Пройшло немало часу, як вскочив візник: скоріше виходьте, всі частини — на другім боці, наш полк їде вже посліднім! Вечоріло. Ми скоро з'їжджали вниз. Видно міст і кінець колони. З лівого боку по нашій стороні стоять два бронепотяги — це "Запорожець" і "Кармелюк". За високим залізничним мостом — довгий потяг. Залізниця має одну колію. Пізніше з'ясувалось — в польськім потязі їхали патрони та гарматні стрільна для нас. Спізнились!..

Близько мосту почулись крики, на висотах стояла кіннота, кричала: "Ура! Ура!"

До мосту, вимахуючи шаблями, летіла група і тоже кричала, а перед фаетоном на мостові якимсь чином стояла гармата впоперек, загороджуючи дорогу.

Зскочили ми, одне вліво, друге вправо, далі — під міст. Затупотіли копита, спинились. Обережно спробував ногою — держе лід, не ламається. Збруч вузенький. Перейшов на другий бік і пішов понад дорогою. Польські кулемети готові до стрілу. Офіцери, жовніри.

Скоро темніє, довга листопадова ніч. На битій дорозі — рух. Прикриваючись одіялом, півбосий, в коротких синіх штанах, виходжу на дорогу, пробую дістатись на якийсь віз. Не удалось. Вози все чужі, спішать…

Нарешті найшов когось з своїх і за пару хвилин був в хаті, знуджений, промерзлий, без шапки на голові. Що було в фаетоні, там і зосталось. Речі на возі були тут, на щастя, і шабля. Збіглись старшини, козаки. Знали про моє поранення. Пані Олена тоже найшла своїх. Все її невелике майно осталось там, де і моє. Повечерявши, положився спать.

Прокинувсь од болю. Сонний повернувсь на правий бік, бинти зсунулись, пішла кров, весь бік мокрий. Доктор, пані Гемпель, зараз прийшла, наново перев'язала, послухала серце, пульс. Дала наставления Сергієві і Галі, щоб сиділи при мені до ранку, казала підкласти подушки, щоб не міг повернуться. Рано мав їхать до шпиталю в Тернопіль.

вернуться

8

Так у рукопису. — Ред.

1 ... 211 212 213 214 215 216 217 218 219 ... 253
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)