Дотик

— Дякувати Богу, погода змінилася, — сказала Нелл Александру, коли вони дивилися з вікна бібліотеки на те, як починалася буря.

Раптом він конвульсивно сіпнувся.

— Могила Анни! — скрикнув він. — Мені треба її чимось прикрити!

І він вискочив у дощ, а Нелл пішла на кухню гукнути слугам, щоб допомогли йому.

Коли Александр повернувся, він був промоклий і увесь тремтів: за лічені хвилини температура впала на сорок градусів,[3] а вітер посилився і став завивати.

— Усе нормально, тату? — спитала Нелл, подаючи йому рушника.

— Так, ми накрили могилу брезентом. — Його зуби торохтіли. — Дивно те, що її вже хтось накрив. Трояндами.

— Вона таки прийшла, — сказала Нелл і розплакалася. — Іди й перевдягнися, тату, а то застудишся й помреш.

«Добре, що при такій страшній зливі немає ризику пожежі від ударів блискавки», — подумала Нелл, ідучи на пошуки матері.

Півонія якраз годувала Доллі.

— А що, хіба вже так пізно? — здивувалася Нелл. Буря спотворила сприйняття часу і затьмарила сонце.

— А де міс Лізі?

Півонія підняла погляд, а маленька Доллі весело замахала ложечкою.

— Не знаю, міс Нелл. Вона доручила мені Доллі — та ось уже дві години тому.

40 градусів за Фаренгейтом дорівнює 4,44 °C.

Коли Нелл ішла по коридору, зі своїх покоїв вийшов Александр; він видавався виснаженим, але чомусь дивовижно спокійним; після смерті Анни найгірше було позаду. Усі вони змогли зітхнути з полегшенням.

— Тату, а ти маму бачив?

— Ні, а що?

— Я не можу її знайти.

Вони обшукали будинок від горища до підвалу, потім обдивилися сараї та надвірні споруди, але даремно. Елізабет ніде не було видно.

Александр знову став тремтіти.

— Оті троянди, — повільно мовив він. — Вона, напевно, побрела кудись назустріч буревію.

— Не може бути, тату!

— Тоді де ж вона? — раптом постарівши на багато років, Александр підійшов до телефону. — Я повідомлю поліційний відділок, і ми разом організуємо пошукову групу.

— Тату, але ж не зараз! Зараз так темно, наче вночі, і дощ ллє як з відра. Усе скінчиться тим, що ви загубите половину пошукової групи і потім будете шукати один одного, — окрім нас, цієї гори ніхто не знає!

— Тоді нехай шукає Лі. Він добре знає цю гору. І Самерс теж.

— Так, Лі і Самерс. І я.

Поки Лі та Самерс прибули в макінтошах та зюйдвестках, Александр уже зібрав компаси, шахтарські лампи, фляжки з гасом та все інше, що могло стати у пригоді; вдягнувшись відповідно до погоди, він стояв над мапою гори, а Нелл пригнічено походжала кімнатою.

— Ти майже лікар, Нелл, і ти потрібна мені тут, — сказав Александр, коли вона попросилася пустити її разом із пошуковою групою.

Сидіти і просто чекати — то було не в характері Нелл.

— Лі, бери найдальший периметр, а це означає, що ти поїдеш на моєму коні, — наказав Александр. — Ми з Самерсом обшукаємо околиці будинку, бо я сумніваюся, що вона змогла зайти далеко, — зважаючи на шторм та її психічний стан. Ось бренді, — сказав він, дістаючи плоскі фляжки. — На щастя, температура знову підвищується, але воно може нам знадобитися.