"Сатурна" майже не видно
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Лещенко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Сатурна" майже не видно». Краткое содержание книги:
Порушимо це мовчання. Тепер це можна зробити. Візьмемо одну з папок, струснемо з неї пилюку часу. Почнемо читати документи. І ось ми вже чуємо живі голоси й бачимо героїв повісті.
Збентежений Рудін козирнув Мюллеру і побіг до автобуса.
Колона з майном і співробітниками «Сатурна» вирушила. Машини мчали на великій швидкості, не світячи фар. Очевидно, було вирішено до світанку від'їхати якнайдалі. Рудін вмостився в автобусі аж на задньому сидінні. Він поглядав у бокове скло і ще думав про свій прорахунок. Тільки вчора він через Бабакіна передав Маркову донесення про евакуаційний наказ Зомбаха, але водночас повідомив, що ніяких ознак негайної евакуації не помітно і що, на його думку, при будь-якому темпі її підготовки в запасі буде не менше двох діб. Він не взяв до уваги німецької організованості, а тепер партизани, перекинуті до цього шосе, не знають про виїзд «Сатурна», і нападу на колону може не відбутися. А група «Два ікс» лишилася там, і будь-який зв'язок з Щукіним втрачено. Що можна зробити? Що?.. За вікном автобуса, який шалено мчав, була лише темрява — суцільна, спокійна, мов нерухома.
Колона благополучно минула лісовий масив, і незабаром темрява почала повільно танути. Зробили десятихвилинний привал. З автобуса, де був Рудін, ніхто не вийшов, і він, думаючи про своє, розглядав очолених майором Глікштейном співробітників, які їхали разом з ним. Майора до уваги брати нічого. Цей метушливий і в той же час надзвичайно старанний роботяга, мабуть, взагалі ніколи ні про що, крім своєї справи, не думає. Зараз його робота — очолити десять співробітників під час переїзду. От він і поглядає на всіх діловито і заспокоєно; йому, очевидно, приємно, що на зупинці з його автобуса ніхто не вийшов… Але всі інші — чому вони такі спокійні? Адже всі вони зовсім не дурні люди і не можуть не замислюватися над тим, що відбувається. Про що ж вони зараз думають?
Рудін навмисне відганяв од себе думку про головне — про те, що група «Два ікс» залишилася з Щукіним там, а він їде невідомо куди, все далі й далі від того, що було його головною метою. Але що він може зробити, щоб повернутися до цієї головної мети? В котрий раз питав він себе і знову, зіставивши, перебравши всі факти, відповідав собі: нічогісінько. Будь-яка, найвмотивованіша його поява тепер на старому місці «Сатурна» означала б провал. Мюллер не повірив би ніякій версії його повернення. Отже, залишається одне — сподіватися, що група «Два ікс» пізніше прибуде туди ж, куди вони зараз їдуть…
Решту шляху до Мінська колона пройшла не зупиняючись і прибула туди одразу ж після полудня. За кілька кілометрів від міста її зустрів майор Гордон. Він показав дорогу у відведений «Сатурну» військовий городок, схований лісом, приблизно за кілометр від шосе. Машини розосередили і замаскували в сосновому переліску, а всіх співробітників провели в приземкувату будівлю, де на них уже чекав обід. У городку розташувалася танкова дивізія СС, але з усього було видно, що вона збирається залишити це місце. Рудін чув, як танкіст насмішкувато сказав одному з офіцерів «Сатурна»:
— Все правильно: штаби тікають на захід, а солдати — на фронт…
Уночі танкісти по тривозі залишили городок. Цілу ніч сатурнівці не спали: заважало дике ревіння танкових моторів. Потім весь день вони, ніби сонні мухи, повзали по спорожнілій території городка. Минув полудень, ще раз пообідали; що буде далі, ніхто не знав. Зомбах невідлучно весь день тупцявся біля телефонного апарата, намагаючись поговорити з Канарісом. У ставці відповідали, що його там нема. Зомбах подзвонив у Берлін, з'єднався з абвером. Там до апарата підійшов ад'ютант шефа полковник Енке. Він сказав, що справами «Сатурна» відає тільки сам адмірал і що він, мабуть, у ставці. Зомбах знову викликав ставку і знову почув те ж саме: Канаріса в ставці нема. Зомбаху треба було з'ясувати поки що одне: чи залишається «Сатурн» у Мінську, чи їде далі на захід?..
Співробітники «Сатурна» зовсім не вміли не працювати. Від неробства вони стали навіть балакучими. Та знову ж дивно: вони балакали про що завгодно, крім того, що було з ними зараз. Коли Рудін спитав у одного з своєї десятки, як він гадає, чи залишаться вони в Мінську, той подивився на Рудіна з подивом.
— Це може знати тільки начальство.
Надвечір на території городка з'явилися два автобуси і грузовик — це прибув із своїм господарством Фогель. Побачивши Рудіна, він щиро зрадів.
— Оце добре, Крамер, що ви тут! — сказав він, тиснучи руку Рудіну. — А то й поговорити було б ні з ким.
— Ви, я бачу, як капітан, залишали тонучий пароплав останнім? — сміючись, спитай Рудін.
— Ні, ні, Крамер, капітан не я, а Мюллер. Коли я виїздив, він визирав з вікна кабінету Зомбаха і справді був схожий на самотнього капітана залишеного всіма корабля. Ну, а як ви тут?