Твори. Том 1
- Автор: Де Мопассан Ги
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00739
- Переводчик: Валер’ян Підмогильний
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори. Том 1». Краткое содержание книги:
Залишившись на самоті, пані Вальтер кинулась до дзеркала і глянула на себе, ніби хотіла подивитись, чи нічого в ній не змінилося, — такою неможливою, страхітливою здавалась їй ця подія. Сюзанна закохалась у Любого друга, і Любий друг хоче одружитися з Сюзанною! Ні, вона помилилась, це неправда. Дівчинка, цілком природно, втратила голову через цього вродливого молодика і сподівається, що її віддадуть за нього заміж; от вона і хотіла спробувати! Але він, він не міг бути її спільником! Папі Вальтер міркувала, схвильована, як перед великою катастрофою. Ні, Любий друг, напевно, нічого не знає про витівку Сюзанни…
І вона довго думала, чи причетний він до цього. Та й негідник же він, якщо підбив її на це! І що ж тепер буде? Скільки вона передбачала небезпек і мук!..
Якщо він нічого не знає, то все ще можна влаштувати. Доведеться поїхати подорожувати з Сюзанною на півроку, і все минеться. Але як же вона зможе після всього бачитися з ним? Адже вона все ще любить його! Ця пристрасть увійшла в неї, немов стріла, і вирвати її неможливо.
Жити без нього їй несила. Краще вмерти.
Туга й сумніви катували її. В неї заболіла голова; думки ставали важкими, гнітючими, болісними. Вона плуталась у здогадках, невідомість доводила її до розпачу. Глянула на годинник — вже перейшло за першу. Вона сказала собі: «Не може це лишатись так, я божеволію. Я повинна дізнатись про все. Піду розбуджу Сюзанну і розпитаю її».
І, роззувшися, щоб не наробити шуму, вона подалась із свічкою в руці до кімнати дочки. Тихенько відчинила двері, ввійшла, глянула на ліжко. Воно було незім’яте. Пані Вальтер спершу нічого не зрозуміла й подумала, що дівчинка ще сперечається з батьком. Але відразу ж страшна підозра охопила її, і вона побігла до чоловіка. Вдерлась до нього, бліда й задихана. Він іще читав, лежачи в ліжку.
— В чому річ? Що з тобою? — злякано спитав він.
— Ти бачив Сюзанну? — пробурмотіла вона.
— Я? Ні. А що?
— Вона… вона… пішла. Її нема в кімнаті.
Вальтер скочив на килим, узув пантофлі і, без кальсонів, в самій нічній сорочці кинувся в кімнату дочки.
Він глянув — і в нього не залишилось жодного сумніву.
Вона втекла!
Він упав у крісло і поставив свою лампу долі перед собою.
Дружина ввійшла слідом. Вона, затинаючись, прошепотіла:
— Що ж це?
У нього не було сили відповідати, не було сили гніватися, він простогнав:
— Кінець! Вона в його руках. Ми пропали…
Пані Вальтер не зрозуміла:
— Як пропали?
— Так і пропали, сто чортів! Тепер справді треба, щоб він одружився з Сюзанною.
У неї вихопився якийсь звіриний зойк:
— Він? Ніколи! Ти збожеволів!
— Голосінням справі не зарадиш, — сумно відказав Вальтер. — Він викрав її, збезчестив. Віддати її за нього — це ще найкращий вихід. Коли добре взятись до цього, то ніхто й не довідається про цю пригоду.
Вона повторила, затремтівши від хвилювання:
— Ніколи! Ніколи він не матиме Сюзанни! Я ніколи не згоджусь.
Вальтер пригнічено прошепотів:
— Та він уже має її. Це так. І він триматиме її й ховатиме, поки ми не поступимось. Отже, щоб уникнути скандалу, треба поступитись одразу.
Дружина його, серце якої краяв невимовний біль, вигукнула:
— Ні! Ні! Я ніколи не згоджусь!
— Нема вже про що сперечатись, — мовив він нетерпляче. — Так треба. Ах, мерзотник, як він нас обкрутив кругом пальця!.. Це все-таки неабиякий кмітливець і спритник. Ми могли б знайти когось далеко кращого щодо становища, але не щодо розуму та кар’єри. За ним — велике майбутнє. Він буде депутатом і міністром.
Пані Вальтер заперечила з лютою рішучістю:
— Ніколи я не дозволю йому одружитися з Сюзанною!.. Ти чуєш?.. Ніколи!
Він нарешті розсердився і, як чоловік практичний, узяв Любого друга під свій захист.
— Та замовкни ти… Кажу тобі, що так треба… це неминуче. І хто знає? Може, нам не доведеться й жалкувати. З людьми такого гатунку ніколи не знаєш, що може трапитись. Ти бачила, як він скинув трьома статтями того йолопа Ларош-Матьє і як гідно він це зробив? А це ж була дуже важка справа у його становищі зрадженого чоловіка! Зрештою, побачимо. В усякому разі, ми в його руках. Ми вже не можемо змінити цього.
їй хотілось кричати, битися об землю, рвати на собі волосся. Вона ще раз безтямно вигукнула:
— Він її не матиме!.. Я… цього… не хочу!
Вальтер підвівся, підняв лампу і мовив:
— Слухай, ти дурна, як усі жінки. Ви все робите, керуючись почуттям. Ви не знаєте, що це таке — поступатись перед обставинами… ви дурні! А я тобі кажу, що він одружиться з нею… Так треба.