Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Він привів його на сніданок. Крім того, він приніс із собою плетену сулію домашнього самогону та харчі найвищого ґатунку, з яких виготовляють класичне санкочо, а його можна приготувати тільки з курки, вигодуваної на свіжому повітрі, з хрящів телятини, з м’яса кабана, який рився на звалищі, з городини, вирощеної над річкою. Проте спершу Флорентіно Арісу більше вразила краса помешкання, аніж вишуканість кухні та пишні форми хазяйки. Йому дуже сподобався сам будинок з його світлими і прохолодними кімнатами, з чотирма великими вікнами на море та кількома іншими в глибині — з повним видом на старовинні квартали міста. Йому сподобалися вишукані речі, яких тут було безліч і які створювали в залі неймовірний безлад, водночас надаючи їй строгого вигляду. Мало не з кожного рейсу капітан Росендо де ла Роса привозив сюди якусь майстерно виготовлену дрібничку, аж поки в домі більше не лишилося місця для жодної. На терасі, що виходила на море, сидів у своєму особистому обручі малайський какаду з неймовірно білим пір’ям і такий замислений, що виникало бажання замислитися, про що ж він замислився. Такого гарного птаха Флорентіно Арісі доти ніколи не доводилося бачити.

Капітан Росендо де ла Роса сам прийшов у захват від захвату гостя і з усіма подробицями розповів йому про походження кожної речі. Розмовляючи, він не переставав цмулити самогон, маленькими ковтками, але без перерви. Він здавався виготовленим із залізобетону: був величезний, з густим волоссям на всьому тілі, крім голови, з розкошланими вусами, з голосом кабестана, що міг належати тільки йому, і невимовно лагідний на вдачу. Але його тіло не приймало стільки спиртного, скільки він мав звичай у нього вливати. Ще й за стіл не посідали, а він уже спорожнив півсулії і повалився ницьма на тацю з пляшками та склянками, які жалібно забрязкотіли, розпадаючись на скалки. Аусенсія Сантандер мусила просити допомоги у Флорентіно Аріси, щоб дотягти до ліжка тіло — нерухоме тіло, схоже на тушу кита, що викинувся на мілину, — і роздягти його, сонного. А тоді, в пориві натхнення, за який обоє потім дякували сполученню світил, не змовляючись, і навіть не запропонувавши це одне одному, обоє роздяглися в суміжній кімнаті, а потім роздягалися за кожної такої нагоди протягом сімох років із лишком, коли капітан був у плаванні. Вони анітрохи не ризикували, що той заскочить їх зненацька, бо він мав звичку, властиву добрим мореплавцям, ще вдосвіта попереджати про своє прибуття в порт пароплавною сиреною, спершу трьома довгими гудками, призначеними для дружини й дітей, а тоді двома уривчастими й сумними — для коханки.