Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Я й не хочу лізти у Мерзляки без зайвої потреби, — заперечив Мормонт. — Дичаки не краще за нас вміють живитися снігом та каменем. Вони скоро знову спустяться з гір, а єдиний шлях для хоч скількись численного війська — уздовж Молочної. А в такому разі ми тут сидимо міцно. Нас вони не проминуть.
— Та може, й не захочуть минати. Їх багато тисяч, а нас навіть разом з Півруким буде триста душ. — Пан Маладор узяв кухля від Джона.
— Якщо дійде до бою, то кращого місця, ніж тут, нам не знайти, — оголосив Мормонт. — Оборону можна зміцнити. Викопаємо ям, наставимо палісадів, розкидаємо шпичаків схилом, загородимо усі дірки. Ярмане, став на чати найпильніших. Хай стоять колом по низу, ще й уздовж річки, щоб попередили, коли бодай хтось наблизиться. Заховай їх серед дерев. І води було б непогано натягати — більше, ніж потребуємо зараз. Викопаємо ставки задля запасу. Зараз люди матимуть, що робити, а потім воно не завадить.
— Мої розвідники… — почав був Торен Рідколіс.
— Твої розвідники хай ходять тільки цим берегом річки, поки не з’явиться Піврукий. Після того подивимося. Я не хочу втрачати ще людей.
— Манс-Розбишака, може, за день звідси з військом стоїть, а ми й не відаємо, — пожалівся Рідколіс.
— Ми знаємо, де дичаки збирають військо, — рішуче заперечив Мормонт. — Нам Крастер розказав. Хоч як він мені не до душі, та навряд чи брехав нам у очі.
— Ну, як скажете.
Рідколіс набурмосився і попросився піти. Решта допила свої кухлі вина і відкланялася трохи чемніше.
— Бажаєте вечерю, пане воєводо? — спитав Джон.
— Зерна! — скрикнув крук.
Мормонт зволікав з відповіддю. Та зрештою відповів питанням:
— Чи не знайшов твій вовк сьогодні дичини?
— Він ще не повернувся.
— Трохи свіжого м’яса б нам не завадило.
Мормонт запустив руку в мішечок і дав крукові жменю зерна.
— Гадаєш, я дарма тримаю розвідників при собі?
— Не мені судити, мосьпане.
— Тобі, якщо тебе питають.
— Я не розумію, як розвідники зможуть знайти мого дядька, не відходячи від Кулака, — зізнався Джон.
— Не зможуть. — Крук дзьобав зернятка з долоні Старого Ведмедя. — Байдуже, дві сотні чи десять тисяч. Тутешній край надто великий.
Коли зерно скінчилося, Мормонт опустив долоню.
— Але ж ви не покинете пошуки?
— Маестер Аемон вважає тебе кмітливим. Доведи.
Мормонт пересадив крука на плече. Птах нахилив голову набік, виблискуючи малими очицями.
Відповідь виникла у голові сама собою.
— А, то ми… напевне, одній людині легше знайти дві сотні, аніж двом сотням — знайти одного.
Крук заклекотів, а Старий Ведмідь посміхнувся крізь сиву бороду.
— Стільки людей верхи на конях лишають такий слід, що його не загубив би навіть Аемон. З цього пагорба вогні видно аж у передгір’ях Мерзляків. Якщо Бен Старк живий і не в полоні, то він до нас прийде. Не може не прийти.
— Так, — погодився Джон, — але ж… якщо…
— …якщо він мертвий? — підказав Мормонт голосом, не позбавленим співчуття.
Джон неохоче кивнув.
— Мер-ртвий, — додав крук. — Мер-ртвий.
— Все одно може прийти, — відказав Старий Ведмідь. — Як прийшли Отор з Яфером Буйцвітом. Мене це жахає не менше за тебе, Джоне, але ми не повинні відкидати таку можливість.
— Мер-ртвий, — знову каркнув крук, ворушачи пір’ям. Дедалі гучніше та пронизливіше. — Мер-ртвий!
Мормонт скуйовдив йому чорні пір’їни. Раптом воєводі закортіло позіхнути; не втримавши рота, він прикрив його тилом долоні.
— Вечері, мабуть, не треба. Краще відпочити. Збуди мене з першим світлом.
— На добраніч, пане воєводо.
Джон зібрав порожні кухлі та вийшов надвір. Почув віддалений сміх, жалісне виття кози з дудками, на якій хтось дмухав пісню. Посередині табору тріщало велике вогнище, варили юшку — від неї долітали пахощі. Хай Старий Ведмідь не голодний, зате Джонові попоїсти не завадить. Він рушив до багаття.
Там саме просторікував Дивен з ложкою в руці.
— Я знаю цей ліс краще за всяку живу душу, тому кажу вам: цієї ночі я б до нього сам і носа не пхнув. Хіба ви не чуєте, чим навколо смердить?
Грен пополотнів і вирячив на Дивена очі, але Скорботний Ед відповів:
— Як на мене, то гівном двох сотень коней. А ще оцією стравою. Що далі їх нюхаю, то гірше розрізняю.
— От я тобі зараз розрізню. — Гейк попестив ножа при боці, забуркотів і наклав Джонові у миску вечері з казана.
Густий ячмінний крупник був заправлений морквою, цибулею та дрібно порізаною солониною, яка у казані трохи розм’якла.