Історія України-Руси. До року 1340

Що правда, не треба знову дуже ідеалїзувати сеї церковної науки милосердя: се милосердє було досить релятивне. Так досить популярне слово Іоана Златоустого „како имЂти челядъ”, поручаючи панам „наказувати” свою челядь, каже їх карати за непослушність, тільки „не черезъ силу, а по розсмотрЂнію, якоже мудрость божія 18) глаголеть: до 6 или до 9 ранъ, аще ли зла вина, велика вельми, то 30 (вар. 20) ранъ, а лише не велимъ” — „так покаравши його і душу його спасеш і увільниш його від битя стороннїх людей” 19).

В нападах своїх на лихву духовенство звичайно не відріжняло властивої лихви, себто занадто високого проценту, від проценту взагалї: всякий взагалї процент християнські моралїсти уважали противуприродним і неморальним 20). Тому і в нашім письменстві рідше стрічаємо розріжненнє „немилостивого рЂза” від рЂзоимства взагалї, а частїйше маємо загальні інвективи на се остатнє. Таких загальних виступів против „різоімства й лихоімства” повна наша перекладана й ориґінальна лїтература. Ми бачили вище, що наука сьвященику забороняє приймати від „різоімця” дар до церкви як від розбійника або злодїя; канонїчні наші писання, за грецьким Номоканоном, уважають різоімство перешкодою до сьвящення на церковну службу; наука про сповідь ставить різоімство між найтяжші гріхи: поручаючи всяке неправедне майно звертати, аби привернути собі ласку божу, вона каже крадене віддавати десятирицею, а „різоімне” — сторицею! В дуже сильних виразах виступає против лихви м. Никифор: „коли ти постиш ся, а береш великий процент, нїчого не поможе тобі піст: ти думаєш, що постиш ся, а сам їси мнясо — не мнясо овече або иньшої худоби, призначеної на поживу, а плоть братню, бо ти ріжеш йому жили і колеш його тяжким ножем — „лихоиманія неправедныя мзды тяжкаго рЂза” 21).

Се слово Никифора інтересне тим, що робить уступки фактичним відносинам і виступає, як бачимо, против „тяжкого рЂза”: заохочуючи даровати довжникам довги, він каже: „аще ли то немощно, поне великій рЂзъ остави, иже яхоже змЂя изъЂдаютъ окаянніи убогія”. Подібно і Нифонт новгородський каже сьвященика відставляти за лихву, а сьвітських людей упоминати аби не брали проценту (наимъ рекши лихвы), „а коли не можуть від того відстати, то казати їм: будьте милосердні, беріть малий процент, „аще по 5 кунъ далъ єси, а 3 кунь возми или 4” (сї останнї слова я розумію, як сказано вже, так: „нпр. як позичив єси по 20% то візьми 12 або 16 тільки”). Подібно висловляєть ся й анонїмне „Сказаніє о заповЂди св. отець о покаяніи”: „аще не можете остати, то дайте легко — по 3 куны на гривну или по седми рЂзань (14%)”. Але як я сказав, такі гадки в нашій старій моралїстицї дуже рідкі.

Як бачимо, перегляд тем староруської моралїстики дає нам інтересні образи староруського житя. Зберемо ще кілька характернїйших конкретних сцен і образків сього житя. На жаль, джерела наші ними не богаті, і треба задоволяти ся тим, що єсть.