Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння». Краткое содержание книги:
Хто виявиться настільки чистий душею, що не повірить в принадні обіцянки Тьми? Тільки — юна сестра легендарного Річарда Сайфера Дженнсен. Єдина, кому вдалося вислизнути від клинків найманих убивць. Та, перед якою лежить повний небезпек шлях у серце Д'хари — бо тільки там зможе вона пізнати Сьоме Правило Чарівника.
— Насправді Дженнсен вас панічно боїться, лорд Рал.
— Боїться мене? З чого б їй мене боятися?
— Вона вважає, що ви її переслідуєте.
Лорд Рал недовірливо глянув на позолотника:
— Я переслідую? Та як же я можу її переслідувати? Адже я тут, в Старому світі.
— Вона думає, що ви хочете вбити її, що ви послали людей, які за нею полюють. Річард якийсь час мовчав, ніби оглушений — всяка подальша новина була неймовірніша попередньої.
— Але… я навіть не знав про її існування. Чому ж я хочу вбити її?
— Тому що вона не володіє даром.
Лорд Рал навіть головою затряс, намагаючись зрозуміти, про що йому тлумачить Фрідріх.
— І що з того? У багатьох людей немає дару. Фрідріх вказав на книгу в руці лорда Рала:
— Думаю, Натан надіслав цю книгу в якості пояснення.
— Пророцтва не здатні нічого пояснити.
— Знаєте, лорд Рал… Розумієте, я досить багато знаю про пророцтва від своєї дружини. Натан пояснив, наскільки пророцтвам необхідна вільна воля, і саме тому ви так рішуче налаштовані проти них. Ви — людина, яка привносить вільну волю, щоб підтримати рівновагу магії пророцтва. Він сказав, що в пророцтві не було сказано, що саме я повинен був доставити вам книгу. Я вирішив зробити це з власної волі.
Лорд Рал в темряві розглядав книгу.
— Натан іноді нестерпний, але я знаю, що це друг, який не раз допомагав нам, — пом'якшав він. — Іноді його допомога обертається неприємностями, але, навіть будучи не згодним з його рішеннями, я знаю, що він приймає їх з благими намірами.
— Лорд Рал, більшу частину свого життя я любив одну чаклунку. Я знаю, наскільки заплутаними можуть виявитися ситуації, подібні до цієї. Якби я не повірив Натану в даному конкретному випадку, то не пішов би в такий довгий шлях.
Деякий час Річард оцінююче дивився на позолотника.
— А Натан пояснив, що це за книга?
— Він розповів мені, що книга оповідає про велику війну, яка велася багато століть тому. Чарівник знайшов її в Народному Палаці, переривши тисячі полиць, і, як тільки книга опинилася в його руках, попросив мене віднести її вам. Він сказав, що часу настільки мало, що його не варто витрачати на переклад. І тому Натан навіть не знає, про що вона.
Лорд Рал дивився на книгу з усе зростаючим інтересом.
— Не знаю, чи багато користі ми від неї отримаємо. Собаки її сильно погризли. Ймовірно, у них був досить серйозний привід.
— Річард, а що хоча б написано на обкладинці? — Запитала Мати-сповідники.
— При світлі зірок мені вдалося розгледіти тільки, що це на древнєд'харіанському. Начебто тут розповідається про Створення Світу.
— Ви маєте рацію, лорд Рал. Натан прочитав мені заголовок. — Фрідріх повернув книгу. — Тут, на обкладинці, золотими літерами написано: «Стовпи Творіння».
— Чудово, — пробурмотів лорд Рал, але здавалося, його засмутила ця назва. — Давайте-но знайдемо безпечне місце і розіб'ємо табір. Мені зовсім не хочеться, щоб в темряві, на відкритому місці, на нас накинулися гончі серця. Розведемо маленьке вогнище, і, можливо, мені вдасться зрозуміти, чи може ця книга бути хоч у чомусь нам корисною.
— Ви щось знаєте про Стовпи Творіння? — Запитав Фрідріх.
— Так, — обернувшись, стурбовано відповів лорд Рал. — Я чув про них. Натан прийшов із Старого світу. Думаю, йому про них теж добре відомо.
Стежка пішла вгору по горбу. Фрідріх в замішанні почухав підборіддя:
— А який зв'язок між Стовпами Творіння і Старим світом?
— Стовпи Творіння знаходяться в центрі безлюдній пустелі. — Лорд Рал показав на південь. — Не дуже далеко звідси і трохи в стороні від нашого шляху. Не так давно ми були поруч з ними. Нам довелося перетнути кордони цього місця, і слідом за нами йшли якісь темні особи.
— Їх закривавлені кості сохнуть в пустелі, — з явним задоволенням відмітила Кара.
— На жаль, це коштувало нам коней: тому ми і йдемо пішки. Але принаймні, ми втекли, прихопивши з собою власні життя.
— Пустеля… але, лорд Рал, моя дружина говорила, що Стовпи Творіння це ще й…
Фрідріх замовк і зупинився: щось поруч із стежкою привернуло його увагу. У тьмяному нічному світлі на тлі світлої пилу лежав знайомий темний силует, при вигляді якого у позолотника застукало серце.
Він присів навпочіпки і помацав річ рукою. На його подив, це було якраз те, про що він подумав. Взявши її в руки, Фрідріх ще раз переконався в цьому. На ній була знайома заштопана дірка, яку він одного разу поспіхом зробив гострим зубилом.
— Що трапилося? — Підозріло запитав лорд Рал, уважно вдивляючись в навколишню темряву. — Чому ти зупинився?