Смерть у кредит
- Автор: Селин Луи Фердинанд
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-58-1
- Переводчик: Роман Осадчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Смерть у кредит». Краткое содержание книги:
Селіна часто називають «революціонером у літературі», оскільки він чи не вперше почав застосовувати прийом майже буквальної імітації розмовного стилю у літературі, через що в його текстах можна часто зустріти вульгаризми та «низьку лексику», які дивним чином поєднуються з високим стилем майже поетичної оповіді. Вся творчість Селіна пронизана рефлексіями на бурхливі і заплутані, жорстокі й величні події XX сторіччя, серед яких він намагається віднайти місце для власне людини, і такий пошук найчастіше закінчується тим, що критики назвали «літературою бунту проти суспільства».
Коли з'явилися перші картоплини, ми збирали їх, як справжні скарби, відриваючи по одній на годину… щоб краще роздивитися!.. Ми знову запустили цю штуку з випромінюванням… Вона гула день і ніч!.. Бензину пішло дуже багато, а результатів щось не було видно… Крадена картопля, яку приносили хлопчаки, була набагато кращою!..
Де Перейр це помітив… Це його геть загнало в глухий кут… Він вважав, що у нас була неякісна латунь… Вона не мала потрібної провідности… цілком можливо, що так.
Ми знову зайшли до «Великої кулі»… Тільки на один раз, просто навідати… Нас зустріли там дуже погано… Боже мій! Просто жахливо! Служниці Агати вже не було, вона втекла з міським барабанщиком, батьком сімейства!.. І вони разом віддалися «розпусті»… У всьому був винен я! В селі та в околицях всі так вважали… хоча волочилися за нею всі!.. Просто відбою не було! Але саме я, мовляв, її розбестив! — говорили вони… Вони більше не хотіли нас знати — ні того, ні того! Відмовлялися грати з нами… Чути не хотіли про наших коней і перегони в Шантії… Тепер усі ставки збирав перукар, що жив навпроти пошти!.. Він перейняв нашу систему з конвертами й марками…
Ці люди з «Великої кулі» ще багато чого знали про наші ниці інстинкти! Їм було відомо, наприклад, що ми харчуємося за рахунок місцевих жителів!.. Тепер на двадцять кілометрів навкруг не залишилося курей… Те ж саме було з маслом і морквою!.. Винні були ми!.. Вони не сказали нам цього прямо, бо були лицемірні… Але вони заводили розлогі міркування вголос, з натяками на постріли з рушниці, яких не всім удасться уникнути… особливо зграї дармоїдів, які все одно закінчать на каторзі!.. Ось так!.. До того ж нас обсипали неприємними зауваженнями… Ми пішли не попрощавшись… Пішки до Блем було години дві… Ми мали час подумати про цей «люб'язний» прийом!..
Справи йшли не дуже добре… Наша затія зривалася… Де Перейр чудово це розумів… Я думав, він скаже мені про це… Але дорогою він говорив зовсім про інше… Про зірки й планети… про відстані до них та про їхні супутники… про казкові феєрії, що розгортаються поки ми спимо… Про такі щільні сузір'я, що вони нагадують справжні зоряні хмари…
Ми йшли вже досить довго… Він аж засапався… Він завжди дуже хвилювався, коли йшлося про небо й космічні орбіти… Це вдаряло йому в голову… Йому довелося збавити крок!.. Ми видерлися на пагорб… Він ще досі не міг віддихатися. Ми присіли.
— Бачиш-но, Фердінане, я більше не можу… Не можу робити дві речі водночас… А я робив завжди три або чотири… О! Це не смішно, Фердінане!.. Зовсім не смішно!.. Мене не хвилює життя, Фердінане, але Час!.. Життя — це ми, це ніщо!.. Час! — це все! От поглянь на крихітний Оріон… Ти бачиш Сіріус? Поруч з Терезами?.. Вони проходять… Вони проходять. Вони йдуть, щоб зануритися у велику туманність Антіопи… — Він насилу вів далі, його руки впали на коліна… — От бачиш, Фердінане, колись такого ж вечора я легко знаходив на небі зірку Бетельгейзе… такої ж ясної, кришталевої ночі!.. Можливо, я ще знайду її за допомогою телескопа… Але телескоп у нас навряд чи буде!.. О! Господи! Як це все гидко, варто лише про це подумати!.. От! Як ти гадаєш, Фердінане? Га? Ти згоден?.. О! Скажи, це тебе зачіпає?..
Він захихотів, згадавши про щось… Я нічого не відповів… Мені не хотілося підсолоджувати йому піґулку. Коли він був у доброму гуморі, то завжди молов дурниці… Тим часом він провадив далі…
— Фердінане! Бачиш, мій вірний друже… О! Я хотів би перебувати зовсім в іншому місці… Ти навіть не можеш уявити де! в іншому місці… щоб це було… — Він знову почав жестикулювати, описуючи в повітрі параболи… Водив рукою по Чумацькому Шляху… високо, дуже високо в небі… Щораз він згадував нову зірку, про яку хотів мені розповісти… Але у нього зовсім не залишалося сил… Він хрипів… Йому спирало груди… — Восени у мене почнеться астма! — зауважив він… і заспокоївся… Він ненадовго заснув… скорчившись прямо в траві… Було холодно, тож десь за півгодини я його розбудив… Ми неквапно рушили далі.
Я ще ніколи не бачив, щоб діти так добре розвивалися… так швидко, як наші, ставали міцнішими й м’язистішими!.. Харчів у нас вистачало!.. Величезні казани з юшкою! Об'їдайся скільки хочеш! і всі хлопці пили вино!.. Вони нічого не хотіли слухати! жодних порад!.. Вони не потребували жодної опіки!.. Вони самі чудово давали собі раду!..