Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
— Яка тиша! — прошепотіла зворушена графиня, наче боячись порушити цей спокій.
Вони розглядали зелені плями на воді — ці світи, де зароджується органічне життя; вони показували одне одному ящірку, що гралась на сонці й ховалася при їх наближенні — звичай, що заслужив їй назву друга людини: «Вона цим доводить, як добре знає людей», — сказав Еміль. Вони показували одне одному жаб, що довірливіше поверталися на поверхню води, на зарості кресу, виблискуючи своїми гранатовими очима. Проста й солодка поезія природи просочувалася в ці дві душі, пересичені штучністю світу, й проймала їх почуттям споглядання… Коли зненацька Блонде здригнувся і, нахилившись до вуха графині, сказав:
— Ви чуєте?
— Що?
— Якийсь дивний звук…
— Ось ви, письменники й кабінетні люди, не маєте жодного уявлення про село: це зелений дятел довбає дерево… Піду в парі, що ви навіть не знаєте найцікавішої особливості цього птаха: тільки він вдарить дзьобом, — а йому треба вдарити тисячі разів, щоб продовбати дуб, вдвоє товстіший за вас, — він зараз же перестрибує на протилежний бік дерева, щоб глянути, чи не пробив його наскрізь, і робить це щохвилини.
— Цей звук, люба вчителько природознавства, робить не тварина, в ньому почувається якась обдуманість, що свідчить про наявність людини.
Графиню раптом охопив панічний страх; вона кинулась на квітучу галявину, шукаючи дороги, щоб скоріше вибратися з лісу.
— Що з вами? — стурбовано крикнув Блонде, поспішаючи за нею.
— Мені здалося, що я бачила чиїсь очі…— сказала вона, коли досягла однієї з стежок, якими вони прийшли на вуглярню.
У цю мить вони почули глухий передсмертний стогін зненацька зарізаної живої істоти, і графиня, страх якої подвоївся, помчала так швидко, що Блонде ледве поспішав за нею. Вона бігла й бігла, наче блукаючий вогник; вона не чула Еміля, що кричав їй: «Ви помиляєтесь…». Вона все бігла. Еміль ледве наздогнав її, і вони бігли далі й далі. Нарешті, вони наткнулись на Мішо та його дружину, що йшли під руку. Задиханий Еміль і графиня, ледве переводячи подих, не могли деякий час нічого сказати, потім розповіли, в чому справа. Мішо приєднався до жартів Блонде над страхом графині, а потім вивів пару на дорогу, якою їм треба було повертатися до тильбюрі. Підійшовши до огорожі, пані Мішо гукнула:
— Принц!
— Принц! Принц! — крикнув начальник охорони.
Він свиснув раз, свиснув удруге, — хорта не було.
Еміль розповів про дивовижні звуки, з яких почалася їх пригода.
— Дружина чула цей звук, — сказав Мішо, — а я тільки посміявся з неї.
— Принца вбито! — вигукнула графиня. — Я тепер певна в цьому, і вбито його одним ударом ножа по горлу, бо чуте мною було останнім стогоном тварини.
— О, чорт! — сказав Мішо. — Справа варта того, щоб її докладно з'ясувати.
Еміль і начальник охорони лишили обох дам із Жозефом при конях і повернулися в природний квітник, розташований на колишній вуглярні. Вони зійшли до ставка, обшукали його схили і нічого не знайшли. Блонде першим піднявся вгору; він помітив серед групи дерев, що росли по верхньому уступу, одне дерево з засохлим листям; він вказав на нього Мішо і схотів оглянути його. Обидва вони пішли по прямій лінії крізь ліс, обходячи стовбури, минаючи непролазні зарості терну та ожини, і знайшли дерево.