Тисячолітній Миколай
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Довіра"
- ISBN: 5-85154-079-6
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Тисячолітній Миколай». Краткое содержание книги:
Роман охоплює величезний відтинок історії — з часів Володимира і до перебудови. Головний герой стає свідком і учасником подій часів Богдана Хмельницького, після Переяславської ради, переживає голод 33-го. Далі — війна, події в Західній Німеччині, повернення героя додому і його життя в мирний час.
Паралельний сюжет — про брата головного героя, який несподівано зробив карколомну кар’єру і став одним з керівників республіки. Почалося все з того, що в шкільному драмгуртку він виконував роль Леніна у п’єсі Корнійчука «Правда»…
Все, про що гримів з трибуни Климушняк, уже друкувалося в центральній пресі, перелякані інститутські викладачі перешіптувалися про сесію ВАСГНІЛ в Москві, про викриття і розгром цілої групи московських учених-біологів, про остаточну перемогу академіка Лисенка, переляк цей докочувався й до студентів, але не дуже зачіпав їх, бо студенти газет не читають, душі їхні рвуться в майбуття, а мозок занурений у минуле, бо наука з її здобутками — вся в минулому, принаймні та наука, якою напихають голови студентам. Які вейсманісти? Які морганісти? Хто і де їх бачив на наших пошарпаних війною українських полях?
А Климушняк, пристукуючи костуром у трибуні, грюкаючи кулаком по трибуні, гримів:
— Протягом ряду років у біології поширювались реакційні вейсманістські теорії, що їх проповідував Шмальгаузен та його поплічники.
— А хто такий Шмальгаузен? — крикнув хтось з задніх рядів. Климушняк, мабуть, і сам не знав, бо не звернув ніякої уваги на той вигук і тарабанив далі, не відриваючись од шпаргалки:
— Ці антипатріоти-біологи плазували перед лженауковими ідеалістичними теоріями іноземних буржуазних біологів і видавали свій метафізичний, ідеалістичний мотлох за останнє слово науки. Передова радянська біологія під керівництвом більшовицької партії розгромила цих мерзенних космополітів, розчистила шлях для нового, ще більш бурхливого розквіту науки в нашій країні. Завдання полягає в тому, щоб закріпити перемогу передового мічурінського вчення над реакційним вейсманізмом-морганізмом, перемогу соціалістичної ідеології над реакційною ідеологією, над метафізикою.
Климушняк, мабуть, не знав, що таке метафізика (так само як і хто такий Шмальгаузен), але весь час лякав нас цим словом, щоразу вимовляючи його двома окремими вигуками: МЕТА-ФІЗИКА, МЕТА-ФІЗИЧНИЙ!
Я вже став забувати точне фронтове мовлення, але до тієї тріскотняви, яка запанувала довкола, звикнути не міг, тож і слова Климушняка в одне вухо впускав, а з другого випускав. Тоді, в сорок шостому, Климушняк теж отак приїхав, поторохкав з трибуни, сів у машину й покотив до свого кабінету, не знайшовши в нашому інституті ні ахматових, ні зощенків. Щоправда, кажуть, що в університеті все ж знайшли поживу і вчепилися в оповідання вчорашнього фронтовика Гончара, вмить звинувативши його в антипатріотизмі й відступництві. Журнал „Україна“, де надруковане було оповідання, з бібліотек зник, я не міг знайти його в усьому місті і тільки вже влітку під час канікул роздобув у своєму підземельному селі, прочитав, і оповідання перевернуло мені душу.
Тепер Климушняк шукатиме шмальгаузенів у нашому інституті, як тоді шукав зощенків в університеті, і я повинен вірити цьому чоловікові?
Але Климушняк був хоч дурний, та хитрий, він не назвав жодного імені, відбувся своєю „метафізикою“, прогримів костуром до столу президії, відітхнув, тоді скомандував секретареві парткому Михну:
— Ведіть збори далі!
І тут почалося те, що в давнину, мабуть, звалося стовпотворінням. Всі, хто сидів у залі (я теж), побито нахилили голови і вперлися поглядами в, підлогу, а на трибуну наввипередки подерлися асистенти, аспіранти і навіть доценти з ветеринарного факультету, з факультету механізації, з економічного — і всі називали ім’я професора Черкаса, і всі начіплювали на нього всі оті малознайомі і, власне, смішні для нас слова, які щойно вивергав на нас Климушняк: вейсманіст, морганіст, ідеаліст, метафізик, космополіт, імперіалістичний агент…
— А чому мовчить агрономічний факультет? — стрепенувся Климушняк. — Це ж там звив своє вороже кубло професор Черкас?
Люди в залі сиділи так само потуплено, ніхто не рвався захищати професора Черкаса, кожен з жахом ждав, чи не назвуть його імені, чи не розверзнеться земля під його ногами. І тому фактом незвичайної мужності слід було вважати вже те, що жоден з викладачів або студентів агрономічного факультету не приєднався до тих, хто наввипередки засуджував і обляпував грязюкою професора Черкаса.
Самого професора я не бачив на зборах. Його неодмінно посадовили б до президії: адже мішень для стрільби завжди виставляють перед очі. Я мовби чув його улюблений вислів: „Блажен муж, иже не идет на совет нечестивих“, чув грюкіт його сміху, бачив його присадкувату „чорноземну“ постать, постать чоловіка, який мовби щойно зродився з землі і тільки для того, щоб жити заради цієї землі, її здоров’я і збереження. Який же він у чорта ідеаліст? Що за маячня!
Я підвівся з такою рішучістю, що міг би не вибиратися в прохід між рядами, а переступати через ряди, через голови цих спаралізованих страхом людей, туди, де президії, до трибуни, щоб заступити професора Черкаса словом, грудьми, честю і життям своїм.