Твори у 12 томах. Том 06
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 06». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До шостого тому ввійшли роман «Мартін Іден» (Нью-Йорк, 1909), п’єса «Крадіжка» (Нью-Йорк, 1910) і статті: «Риси літературного розвитку» (опублікована в жовтні 1900 р. у журналі «Букмен»), «Про себе» (вміщена в англійському виданні збірки оповідань «Храм гордощів», без року), «Революція» та «Що означає для мене життя» (обидві із збірки статей «Революція», 1910).
Звісна річ, усе це слушне тільки для переважної більшості американських газетярів. Сказати, що це слушне для них усіх — означало б звести на людський рід завелику обмову. Та це була б і неправда, бо де-не-де трапляються газетярі без полуди на очах, однак вони, дбаючи за свій шлунок, як правило воліють не висловлювати своєї думки. У всьому, що стосується соціології та наукового обгрунтування революції, пересічний журналіст десь на покоління відстав од віку. Він ледачий на розум і не визнає жодних фактів, доки їх не визнає загал, та ще й пишається своїм консерватизмом. Він інстинктивний оптиміст, і за його вірою те, що мусило б бути, вже існує. Революціонер давно цього зрікся: за його вірою, те, що мусило б бути, ще не існує, а те, що тепер існує, аж ніяк не доконечне.
Та буває, що, протерши добре очі, газетяр уздріє раптом перед собою революцію і вибухне наївною тирадою, як от у «Чікаго кронікл»: «Американські соціалісти — революціонери. Вони знають, що вони революціонери. Час би вже й іншим це зрозуміти». Відкриття, що й казати, запаморочливе, і автор ще довго кричить на все горло, що ми справжнісінькі революціонери. Але ж даруйте, хіба всі ці роки ми самі по кричимо на все горло, що ми революціонери? І спробуйте нам стати на нападі!
Минулися часи інтелектуального позування: «Революція — це жахіття. З революціями, добродію, покінчено». Так само минулися часи панібратських запевнень: «Соціалізм — це рабство! Його ніколи, добродію, не буде». Годі сперечатися про діалектику й теорію, годі мріяти. Революція — це факт. Вона перед нами. Сім мільйонів революціонерів організовано, не знаючи спочину ні вдень ні вночі, проповідують революцію — цю пристрасну євангелію Братерства людей. Це не тільки холодні економічні обрахунки, але правдива релігійна пропаганда, проголошувана з запалом Павла і Христа.
Клас капіталістів оскаржено. Він не впорався з урядуванням, і урядування треба в нього відібрати. Сім мільйонів робітників заявляють, що вони об’єднають круг себе увесь робочий люд і заберуть владу в капіталістів. Революція прийшла. Спробуйте її зупинити!
Березень 1905
ЩО ОЗНАЧАЄ ДЛЯ МЕНЕ ЖИТТЯ
Я народився в робітничому середовищі. Рамо пробудилися в мене захопливість, амбітність, жага ідеалу — і вволити їх стало клопотом мого дитинства. Довкола мене були нужда, брутальність, темнота. Тим-то шукати просвітку випадало не так перед собою, як угорі. Моє місце в суспільстві було на самім дні. Життя тут не обіцяло нічого, крім убозтва та руйнації духу й тіла, бо тіло й дух тут однаково були приречені на голод і муки.
Наді мною височіла велетенська будівля суспільства, і шлях вбачався мені тільки один — вгору. Я рано зважився почати це сходження. Нагорі чоловіки носили чорні сурдути і накрохмалені сорочки, а жінки вбиралися в прегарні сукні. До того ж там смачно їли і смачне ніколи не переводилось. Це все для тіла. Але там були й духовні блага. Я знав, що нагорі спіткаюся з некорисливістю, з чистою і шляхетною думкою, із справді інтелектуальним життям. Я знав це, бо начитався розважальних романів, де всі чоловіки й жінки, за винятком розбишак і авантурників, плекають красні думки, мовлять красні слова і докопують славетних учинків. Коротко кажучи, наді мною, вгорі, владарювало все найпрекрасніша, найшляхетніше і наймилостивіше, все, що надає життю доброзвичайності та гідності, робить його чогось вартим і винагороджує за тяжкі його труди та злигодні.
Одначе не так і просто комусь із робітників зійти вгору, а ще як обтяжують його ідеали та ілюзії. Я жив на ранчо в Каліфорнії і мав нагальну потребу шукати драбину, по якій зміг би зіпнутися вище. Я рано почав допитуватися, які б то зиски можна мати з грошових внесків, і сушив свій дитячий мозок, намагаючись збагнути силу й переваги цього чудового людського винаходу — складних відсотків. Далі я дослідим шкалу чинних грошових ставок для робітників усякого віку й визначив, скільки треба на прожиття. На підставі того всього я дійшов висновку, що коли одразу візьмуся до праці й заощаджуватиму, то в п’ятдесятилітньому віці зможу покинути роботу і закуштувати й собі повний келих розкошів, що до них доступлюся тоді на вищому суспільному щаблі. Звісна річ, я твердо поклав не одружуватися і зовсім спустив з очей хвороби — це страшне лихо трудящого люду.