Симбалайн
- Автор: Кононенко Евгения Анатольевна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-348-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Симбалайн». Краткое содержание книги:
Інший ракурс, здавалось би, буденних явищ, погляд за лаштунки того, з чим ми маємо справу ледь не щодня, а тому не бачимо серед цього справжніх причин «тектонічних» зламів у стосунках чоловіка та жінки. Євгенія Кононенко їх бачить...
А вже якщо хтось матиме необережність ужити російський матюк, той хай ніколи не розраховує на будь-яку форму прихильності з боку Валюлі Львівни! І от уперше перед викладачкою задача, якої вона не в змозі розв’язати: як зараз бути з Альбіною? Виправити її мову, мовляв її мати з дядею Рубіком, так би мовити, живуть статевим життям? Або ще краще: мама й дядя Рубік кохаються? Хоч мати й бабуся суворо наказували мені не заходити ні до чийого помешкання в нашому закутку, я бувала в гостях мало не в усіх, траплялося й бувати в тьотігалиній квартирі поверхом нижче, і я бачила ту комірчину, яку винаймали Альбіна з матір’ю, куди влазило тільки велике ліжко і купа ганчір’я в кутку. І, якщо мати клала в ту койку дядю Рубіка, Альбіні фізично не було місця.
— Ходімо до нас, — кажу я Альбіні, — у нас на кухні стоїть софа.
— Ти що таке кажеш, — нервово починає шепотіти мені на вухо моя мати, — у неї можуть бути воші!
— Ні, — відповідає Альбіна, — він скоро піде… ось він уже йде від мами!
Альбіна підвелася й побігла до входу тьотігалиної квартири, звідки вийшов дядя Рубік, похитуючись, застібаючи ширінку. Він несподівано привітно попестив волосся Альбіни, грайливо смикнув її косу й пішов, а Альбіна увійшла в дім.
— Бідна дитина, і, напевне ж, її мати не поміняє постіль! — у голосі мої мами непідробне співчуття до дівчинки, яка росте в таких негігієнічних умовах, і мені хочеться пригорнутися до мами, яку раптом огорнула така щира печаль. І тут же мама схаменулася, повернулася до себе звичної: — А ти не вмієш цінувати, що тебе не ганяють уночі на чужі сходи! Що спиш щоночі в чистому ліжку! А чого вартує нам з бабусею в таких умовах прати й крохмалити постіль? Ти колись думала про це?
Дядя Рубік був стрункий, гнучкий, високий, із гарним обличчям. Невідомо, чому працював на базарі, а не знімався в кіно. Невідомо, що він знайшов в червонопикій Альбіниній матері, хіба те, що та мала койку близько від базару. А одного дня, коли вдома не було ні Нати, ні Галі, лише Альбіна, Рубік завалив до тьотигалиної оселі.
— Наскільки мені відомо, його звали Рубен. Назвали на честь сина Долорес Ібарурі.
— А тобі, Олеже, відома ця історія?
— Не вся. Тому спочатку розкажи, що відомо тобі про ті давні діла. А я відразу розповім, що відомо мені.
— Це сталося восени, скоріш за все, у вересні, ще до холодів. Саме тоді ти перестав ходити до Валюлі Львівни. Рік ти ходив з довгими кучерями.
— Патлатий. На першому курсі, і рік стрижений на другому, бо почалася військова кафедра.
— Без кучерів ти вже був не такий кльовий. А потім ти й зовсім зник.
— Так, на третьому курсі вже пішли ТОЕ й сопромат, було не до англійської мови. То як виявив себе той Рубік-кубик?
Рубік вибіг з тьотигалиної квартири з диким виттям: «Ах ти мала сука!» Він кричав, що піде до міліції. Альбіна вийшла на вулицю трохи згодом, на подвір’ї вже зібралося повно баб. Коли її спитали, що сталося, вона сказала, що нічого не зробила дяді Рубіку.
— А він? А він тобі? — допитувалися баби. Альбіна мовчала. Баби чекали, що вона щось цікаве розповість їм, а вона мовчала. Цей епізод, себто, як кажуть баби, цей випадок, дуже довго обговорювався, я просто не могла не чути тих дебатів. Альбіну перестали жаліти, усіх обурювало її мовчання. Я іноді мимоволі чула, як вони перекрикували одна одну:
— Очевидно, вона йому щось зробила. Чи бритвою його різонула, чи ножем. Хіба так можна?
— Себто лізти до дванадцятирічної дитини дорослому дядькові можна, а дати йому в одне місце не можна?
— Схоже, наші баби кваліфікували ту подію саме так.
— А не тоді твоя бабуся сказала, що Альбіна — нехороша дівчинка?
— Ні, то було напевне раніше! А ті події з Рубіком, вони були, як якийсь Рубікон! Після того ми з Альбіною більше майже не спілкувалися.
— Тобі заборонили вдома?
— Та ні. Мої мати й бабуся розглядали її, як собачку на подвір’ї, чи кицю… Могли накричати, щоб я не гладила дворову тварину, не більше того. Їй не надавали великого значення. А після того Альбіна перестала підходити до мене. А в нашому спілкуванні ініціатива завжди йшла від неї. Мені, чесно кажучи, кортіло поговорити з нею, що їй такого зробив дядя Рубік, що вона йому. Заразилася цікавістю від баб. Думаю, якби я спитала, вона б щось розповіла. Але я боялася говорити про таке.
У мене саме тоді почалися місячні, яких я злякалася. Мені тоді просто боляче було торкатися будь-чого. А тут іще в наш закуток приходила міліція. І мене розпитували. Точніше, допитували.