Місто карликів

Озеро справді особливе, як і все, пов’язане зі Щастигорою. Вода у ньому додає краси жінкам і сили чоловікам — перевірено! От тільки Аді не пощастило. Пригріло весняне сонечко, роздягнулася, похвалилася дорогим купальником, блиснула молодим тілом, думала, не встоїть майор перед її звабою. Розлучений, старший за неї і на зріст нижчий — відшукати у Прикарпатську чоловіка до пари високій Аді — проблема не з легких, але «перспективний», як полюбляв казати батько. Роздягнулася, підставила тіло травневому сонечку.

А розлучений і закоханий майор втупився не в плечі — округлі j й красиві, не у груди — невеличкі, навіть маленькі, і не дуже гарної форми, не в талію — не таку, як у дівоцтві, але ще не надто широку. Він не зводив очей з її ніг!

Ой, ті ноги! Природа, здавалося, витратила весь час і зусилля для створення досконалої верхньої частини тіла, а на ноги забракло часу. Не матеріалу, ні, цього — аж надмір, а саме часу на виточування зграбного колінка, крутого стегна, акуратної литочки, тонкої стопи з кругленькими пальчиками. Отой, хто створював її ноги, скористався для цього сокирою — врубав тричі — два рази з боків, раз — посередині, ото й усього, та ще й сипонув без міри насіння для волосся — росло як дурнувате, а від засобів, якими вона намагалася із цим лихом боротися, тільки густішало й кучерявилося. Не волосся — колорадський жук — чим більше травиш, тим краще множиться!

Майор, мабуть, був із гурманів, полюбляв жіночі ніжки… А щоб ти жаб’ячими ласував, чорте хтивий! А щоб ти на слонисі оженився!

Та минулого не повернеш. Планувала — з одного заміжжя — в інший, вдалий з усіх точок зору шлюб, а вийшло… Повернулася до батьків, додому. Брат скрипнув зубами — довелося їм з дружиною потіснитися. Три господині на одній кухні — це пісня про павуків у банці. Розміняли квартиру. З братом та особливо з його дружиною при тому розсварилися до смерті.

Та навіть тепер Ада згадувала оті роки в аспірантському гуртожитку з Ярославом як найкращі у своєму житті. І мати іноді зітхала — даремно вона доклала таких зусиль, щоб розлучити дочку із зятем. Хто ж знав, що все так обернеться! Хто знав, що сільський парубок виявиться таким чіпким до роботи, що хворі до нього тягнутимуться, як до рідного тата, що докторську напише, що звання отримає, і головне, що його батько — ганьба для полковницької сім’ї — простий собі столяр, виявляється, зовсім не простий! Поїхав до Америки, до сестри, а там прилаштувався дуже навіть непогано. Заробляє такі грошества, що тут нікому й не снилися! Тутешній нарід за кордоном що робить? Попи панам миє! Сміття збирає! А чому? Бо руками нічого більше робити не вміє, а головою працювати американці й самі можуть, нема дурних. А цей простий собі столяр знайшов таку працю, щоб виготовляти дорогі меблі — з усілякими завитками, зі справжнього дерева. Коштує кожна дерев’яна штучка стільки, що вам, людоньки, й не снилося! Продукція — тільки для мільйонерів! І заробляє цей звичайнісінький собі столяр таку купу грошей, що синочок вже й до хати прицінюється! І не будь-де, а на Панській вулиці!