Ті, кого немає
- Автор: Клімова Світлана, Клімов Андрій Анатолійович
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: ООО «ЛитРес», www.litres.ru
- Переводчик: Р. Трифонов
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ті, кого немає». Краткое содержание книги:
На облупленій лавці вона прикурила одну з двох сигарет, що залишалися в неї. Поруч відразу прилаштувався алкаш і виразно кивнув на м’яту пачку «Прими-люкс», яку вона ще стискала в руці. Наталя простягла разом із запальничкою. Той покрутив у брудних розпухлих пальцях з обламаними нігтями й повернув, оголосивши, що останню не візьме, тим більше в дівки. На це вона сказала, що має ще, а чоловік хрипко закашлявся: «Не бреши. У тебе й так проблеми. Треба їхати?»
Він виявився місцевим і пояснив, що до Харкова дістатися можна дизелем, він іде сім годин, але найближчий тільки завтра вдень. До того ж на шляху звірствують контролери. Можна спробувати сісти на транзитний швидкий – той буде години за три. Якщо пощастить, звичайно. До жінок-провідниць краще не сунутися, їх за це ганяє начальник поїзної бригади. Вокзал поруч – два квартали.
Вона залишила алкашеві сигарету й пішла.
Валентин не ставив жодних питань. Просто відвів у купе провідників і замкнув іззовні. Уже потім, коли потяг рушив, він повернувся, вони поговорили. Вона назвалася Людою і видала драматичну версію з поїздкою на відпочинок із друзями. Потім він напоїв її чаєм з печивом і поклав у порожньому купе в далекому кінці вагона.
До самого Харкова Наталя проспала. О дев’ятій ранку, коли прощалися на величезному й гамірному вокзалі, Валентин надряпав на чиємусь використаному квитку номер свого мобільного. Наталя потяглася через усе місто до подружки, але наткнулася на глухо замкнені двері. Постукала до сусідки по майданчику, і тут з’ясувалося, що Анюти не буде до завтра. Сусідка перейнялася її ситуацією рівно настільки, щоб дозволити з домашнього коротко, уклавшись у тридцять секунд, зателефонувати Валентинові.
Чого йому? А більше не було кому.
Наталя натягла джинси й власну далеко не свіжу чорну футболку, накинула плед на розкладне крісло, у якому провела ніч із Валентином, і подалася в кухню.
Там було чисто й свіжо від відчиненого вікна. Але для початку вона вмилась і з особливою ретельністю вичистила зуби. Заварила чашку міцної кави й викурила сигарету з пачки Олександри – так, здається, звали господиню дому. Сигарети були слабкі, незнайомої марки, тонкі, але приємні на видиху.
Курити її навчила Анюта на другому місяці перебування в колонії.
Згадавши про подругу, Наталя знову спробувала додзвонитись, але слухавку в Анюти не брали. Телефонувати з міського на мобільний вона не ризикнула – телефон чужий, а це гроші. Тоді повернулася в кімнату Валентина – пошукати зарядку й повернути «Моторолу» до життя. Пристрій виявився в нижній шухляді комп’ютерного столу, але не підійшов.
Наталя опустилася в крісло перед столом. Погляд її впав на ноутбук. Ледь повагавшись, вона простягла руку й відкинула кришку. З будь-якого міського порталу, якщо, звичайно, інтернет підключений, можна скинути повідомлення на Анютин мобільний.
Комп’ютер завантажився швидко, але відразу зажадав пароль. Повозившись, Наталя визначила, що пароль цей – восьмизначний. У принципі, кількість символів збігалася з числом літер в імені «Валентин», але це ще нічого не означало. Власник у комп’ютера був кручений, з фантазіями, і на думку йому могло спасти що завгодно. Однак спробувати можна.
Про всяк випадок вона перевернула ноутбук і оглянула днище. Потім відкрила дисковід і кинула швидкий погляд на каретку. У цих місцях дехто записує паролі, особливо важливі, не сподіваючись на пам’ять. Раніше це не раз їй допомагало, але не зараз. Звідси висновок: пароль, яким користується Валентин, забути неможливо. Виходить, усе-таки ім’я. Але тут маса варіантів.
От їх вона й перепробувала. Основні комбінації кириличних і латинських літер, з яких складається ім’я «Валентин». Обернене читання, перестановки складів. Цифрова інтерпретація.
Нічого не виходило. Комп’ютер відмовлявся пускати далі. Доки Наталю не осяяло. Мова! Стара фішка. Увімкнути англійську, а ім’я набрати на українській клавіатурі. Або ж навпаки.
«Навпаки» спрацювало відразу. Операційна система завантажилася. Мережа була доступна, але перед тим, як знайти портал, з якого можна безкоштовно надсилати повідомлення, вона не стрималася від допитливості – а що тут у скромного провідника. Відкрила підряд кілька файлів, пробігла тексти, спіткнулась об картинки й відео, після яких одразу запустила поштову програму й швидко переглянула деякі вхідні та вихідні, борючись одночасно з нудотою і зі страхом, що її за цим застануть.
Анюта остаточно вилетіла в неї з голови. Наталя квапливо вимкнула комп’ютер і заметалася по кімнаті, збираючи речі, тому що далі залишатися тут не можна було ні хвилини. Як у бараку з хворим на сибірську виразку.