Сміх. Біологія, психіка, культура
- Автор: Смаджа Ерік
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-80-9
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Сміх. Біологія, психіка, культура». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів.
• когнітивні чинники;
• можливу несвідому символіку за певних обставин.
Крім того, психіатрична патологія допомагає зробити вступ до міркувань психоаналітичного спрямування щодо сміху та смішного, які ми викладемо трохи далі.
4. Наркотичний сміх. — Цей сміх не виникає ізольовано, а вписується в клініку токсичних маніакально-гіпоманіакальних нападів. Тут ми віднаходимо зв’язок психічного збудження з екзальтацією настрою, легким отриманням задоволення і процесом розрядки, яким є сміх, тим самим ставлячи під питання природу нейрохімічних процесів, що лежать в їхній основі.
Такі наркотики, як кокаїн, амфетамін, гашиш, алкоголь, «веселющі» інгаляційні препарати, можуть на ранніх стадіях інтоксикації або сп’яніння призводити до клінічної манії-гіпоманії.
Вивчення їхньої психофізіопатології дає нам інформацію про нейрохімію патологічного сміху, що надалі сприятиме проясненню нейрохімічних механізмів, які лежать в основі витворення нормального сміху. Це нові перспективи досліджень!
1. Вступ. — Тепер звернемося до складного психічного виміру сміху та його нескінченно розмаїтого «спускового механізму», яким є смішне, оглядаючи класичні тексти психоаналізу. У першій частині ми вирішили презентувати тексти, які орієнтовані насамперед на метапсихологічні аспекти, а у другій — дослідження, що розглядають генетичну перспективу, відштовхуючись від психічних умов перших виявів сміху в немовляти аж до сміху і словесних каламбурів дитини.
Так, ми розпочнемо з найпершої праці з психоаналізу на цю тему, що стала засадничою для концептуального осмислення: «Дотепність та її зв’язок із несвідомим», написаної батьком-засновником психоаналізу Зиґмундом Фройдом у 1905 році.
Цей основоположний текст досі залишається беззаперечним авторитетом для будь-яких роздумів, аналізів, коментарів, критичних зауважень, гіпотез психоаналітичного порядку.
Далі за хронологічною послідовністю ми розглянемо другий текст цього автора, присвячений гумору (1927), потім — коментарі, дослідження й подальше осмислення, запропоноване Ж. Бержере («Метапсихологія гумору», RFP, 1973) і Ж. Ґійоменом («Комічне після гумору», 1927, незавершена праця).
У другій частині генетична перспектива буде подана на прикладі праці Р. Шпіца «Від народження до перших слів» і матеріалів конференції, присвяченої зародженню сміху та веселощів (1986).
На завершення цієї частини ми запропонуємо деякі міркування синтетичного характеру, що ґрунтуються на цьому багатому концептуальному матеріалі щодо метапсихологічного і генетичного розуміння сміху та смішного.
2. Презентація текстів
A. Фройд (1905, 1927).
a) «Дотепність та її зв’язок із несвідомим» (1905). — Фройд написав у 1905 році цю важливу працю, яка була щонайменше нетиповою, маргінальною в його багатющій і плідній творчості, паралельно до «Трьох нарисів теорії сексуальності». На відміну від останньої та й усіх інших творів, «Дотепність» піддасться дуже незначним змінам, і сама тема гумору стане предметом нового розмислу лише в 1927 році в світлі нових концептуально-теоретичних напрацювань.
• Ця доволі щільна робота складається з трьох частин: аналітичної, синтетичної і теоретичної, в яких автор розглядає дотепність, різновиди комічного і гумору.
• У вступі він відразу визначає дотепність як особливу психічну діяльність, що тісно пов’язана з іншими психічними витворами, маючи певний статус і роль у ментальному житті суб’єкта, який ще потрібно дослідити. Оскільки автор вказує на те, що дотепність має характер соціального факту, він шкодує про незначний інтерес до неї з боку літераторів, психологів, естетиків, попри те що дотепність «вочевидь» належить до широкої естетичної царини, представленої комічним.
Отже, які важливі поняття ми можемо взяти з цього непересічного твору?
• Смішне завдяки своїм різновидам (дотепи, комічне, гумор) полягає в психічній діяльності, що спрямована на отримання задоволення. Фройд виявляє і досліджує зв’язки смішного з дитинством, з грою, завдяки якій воно здобуває свій витончений розвиток і радісний настрій.
• Хоча серед широкого розмаїття смішного Фройд явно й дещо тенденційно віддає перевагу дотепам (які поціновує так високо, що присвячує їм три чверті всього дослідження), однак він виділяє три загальних фактори, які дозволяють відрізняти різновиди смішного: джерело задоволення, топічне походження психічної діяльності та соціальна природа; або в іншій термінології: економічні, топічні та соціальні аспекти смішного.