Українська міфологія
- Автор: Галайчук Володимир
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1055-4
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «Українська міфологія». Краткое содержание книги:
Ви поринете в багатий і цікавий, повний переказів і легенд світ української міфології! І раптом може здатися, що то не старі половиці скриплять, а тихо крадеться домовик, серед темних водоростей блисне зелене пасмо русалчиного волосся, а з темного лісу долине моторошне виття вовкулаки…
Джерельну основу видання здебільшого склали етнографічні матеріали автора з Полісся, Волині, Бойківщини, Гуцульщини та Покуття. Для увиразнення образів персонажів і розширення географії дослідження залучено й записи студентів та аспірантів кафедри етнології історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка, а також уже опубліковані матеріали Павла Чубинського, Володимира Гнатюка, Володимира Шухевича, Людмили Виноградової та інших.
— «Знаю, що одна жінка пішла на цвинтар… А говорили, що на цвинтарі… а на цвинтарі все є роздоріжжі… і після заходу сонці, люди старі казали, шо на цвинтарі не можна ходити. А вона сибі пішла, і ходила, і взєв сі її блуд. І вона до ранку ходила помежó гроби. І потом… так, шо шось помішало сі в голові. Се таке було».[190]
— «Колись мої мама росказували, то в Граді, там аж туди такий ліс є, і там такий хутір, Града звецця. То колись вони там ходили, і кажуть, блуд вчепився, і кажуть, іду я, і мені показався такий гóрод, такі великі дома, я аж злякалась, каже. Де я? Куди я попала? Іде, каже, напроті мене жінка така, шо я її й не бачила і не знаю. Та я, каже, питаюся теї жінки, де я. Ну і як мама вже спитали теї жінки де вони, топіро їм в очах розвиднилося, і вони побачили, шо то своя людина і вони у Граді».[191]
— «Блуд то в лісі є. То є такі місця, шо мож[на] заблудити, шо вас буде водити кругóм, в корчє однó. Попáдете на таке місце, чи то є така година. Знаю, шо я живу отут вже сорок років, та й ліс знаю воде. Тото ходив по гриби, і як зачєв ходити по гриби, і думаю, пройду онтуда. Вже дивлюсі, просіка є, і зараз буде кóпанка, як в нас називают, дорога. Всьо, лишилосі тридцікь метрів, ну, може, пітдисєкь… А мені стала вíверкь — смерека гнила впала — треба її обійти. Як її обійшов, як зачєло — там ще одна, а там ще одна… Обернувсі і прийшов знов на то самé місце, відки я війшов. Що я, дурний? Та я вже тут хóджу, та я і берези рубав, я вже тут сорок років та й майжé кождий день. Знов вертаюсь. Ага, там бýли вівертó… пішов туда… оп’ять віходжу. Знов нема. Знову зачєв обходóти віверть — знов на то місце… Ще м третий раз попробував. І так третий раз всі їдно завернуло мене на то самé місце. Я плюнув і вже більш не збиравсь туда йти… Шоб відчепивсь блуд, треба мати свічене шось на сóбі. Áбо шєпку. Я от кажну шєпку йду, як свє́тіт воду чи на Великдень паскó свєтіт… кажна шєпка в мене свічéна. А я без шєпки не хóджу, я все в шєпці, так шо… Ну і всьо їдно найшло мене. Ну вже не так. Завернуло, і раз, другий, третий завернуло тáкой, і всьо».[192]
— «Я сама пам’ятаю, я ше мала була, ми пішли в ліс на гриби, ще ота ця Фунійова баба з нами, нас було дітей там, знаю, зо п’єтеро. Ну і ми ходимо і ходимо, а гриби такі, шо ну, такі гриби — а не маєш вже, в шо брати. А потім баба каже: «Діточки, ставайте на коліна всі, молимсі, аби Бог нас звідси виратував». Ми стали, баба молитьсі, та й ми з бабов, а потім баба взяла і каже: «Діточки, вивертайте, вивертайте на собі сукеночку, сорочку, аби ми вийшли відси». Ми все сі сміяли з тої баби, ну а потому якось ми війшли, я знаю. [Вивертали одяг,] аби той блудник сі відвернув».[193]
— «І я блудив: міні село сі оказало, де ліс, а ліс, там де село. І так я дійшов до одної хати, і там та жінка ввиділа, жи я маю блуд, і звела мене в село, а там був такий пóтік, таке жéрло, і кадуб стояв, жи люди худобу напоюють, і вона сказала до мене: «Умийсі тов водов». Я умивсі. Вона взяла, мене зáпасков повтирала, і я: «Йо-йо-йой, бабцю, я вже знаю, де я є». — «Ну, — каже, — йди».[194]
Вихор, буревій, градобій
Одними із проявів чорта вважають вихор. Трапляються специфічні назви чорта-вихору — вихрéнник, крутíль, крýтило, чи крýтало, крýча, завíйниця. Стосовно вихору типовими є твердження, що то «зла сіла», «нечиста сила крутить», «чортяка крутить», «чортова жилка крутить», «чорт зривається», «чорт гуляє», «дідько гуляє», «чорт женицца».
Доволі оригінальне пояснення природи вихору говорить, що це чорт з одним крилом: «Як по вулиці крутився віхор, то казали, шо то диявол, бо то як він добирався до Бога, то янгол йому відсік одно крило, і тому то так крутить».[195]
190
Зап. 08.07.2015 у с. Чернелиця Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. від Сидорак Олени Степанівни, 1932 р. н.
191
Зап. 17.07.2010 у с. Вербень Демидівського р-ну Рівненської обл. від Леончук Ольги Марківни, 1948 р. н.
192
Зап. 15.07.2008 у с. Глибока Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. від Іванишина Дмитра Васильовича, 1939 р. н.
193
Зап. Л. Оніщук 16.07.2008 у с. Глибівка Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. від Міщук Марії Миколаївни, 1928 р. н.
194
Зап. 26.09.2003 у с. Ваневичі Самбірського р-ну Львівської обл. від Ковтка Василя Миколайовича, 1928 р. н.
195
Зап. П. Біляковський 16.07.2006 у с. Дунаїв Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Качалюка Якова Ілліча, 1924 р. н.