Острів Скарбів

— Цей хлопець, — сказав каштан Смоллет, кивнувши в його бік, — ще не бував у таких тарапатах. Він, докторе, мало не зімлів, коли почув цей крик. Ще трохи, і він приєднається до нас.

Я розповів каштанові про свій план, і ми обміркували подробиці його виконання.

Старого Редрута ми поставили в проході між каютою і баком, озброївши трьома-чотирма набитими мушкетами та ще давши матрац для захисту. Гантер підвів човна до кормового віконця, і ми з Джойсом заходилися вантажити туди порох, мушкети, сухарі, солонину. Потім опустили в нього барильце з бренді й мою дорогоцінну медичну валізку.

Тим часом сквайр з капітаном вийшли на палубу. Капітан покликав стерничого, який лишився за старшого серед матросів на борту, і сказав:

— Містере Гендсе, нас тут двоє, і в кожного по два набиті пістолі. Того з вас, хто подасть хоч який сигнал, буде вбито на місці.

Бунтівники спершу сторопіли, а потім, порадившись, кинулися всі як один униз, розраховуючи, очевидно, через носову частину судна напасти на нас із тилу. Наскочивши у вузькому проході на Редрута з мушкетами, вони завернули назад, і чиясь голова вистромилась із люка на палубу.

— Униз, собако! — крикнув капітан.

Голова зникла; після цього всі шестеро, перелякавшись, десь поховалися й принишкли.

На цей час наша маленька шлюпка була навантажена вже, по самісінькі облавки. Ми з Джойсом спустились і собі в неї через кормове віконце і щодуху погнали до острова.

Наша друга поїздка дуже збентежила двох матросів на березі. „Ліллібулеро“ знов урвалось, і перш ніж ми встигли обминути виступ берега, один з них вискочив з шлюпки і щез у глибині острова. Спочатку я хотів змінити свій план і потопити їхні шлюпки, але побоявся, що Сілвер зі своєю зграєю може бути поблизу і що ми втратимо все, погнавшись за двома зайцями.

Незабаром ми причалили до берега в тому місці, де й раніше, і розвантажили човна. Завдавши на плечі скільки могли, ми донесли наші припаси до укріплення і перекинули їх через частокіл. Потім, залишивши там для охорони Джойса — самого, але зате з шістьма мушкетами, — ми з Гантером повернули до шлюпки й знову навантажились. У такий спосіб, працюючи без перепочинку, ми перетягли весь наш вантаж. Джойс і Гантер засіли у блокгаузі, а я, веслуючи щосили, поплив назад до „Еспаньйоли“.

Те, що ми ризикнули ще раз навантажити човна, не було таким уже ризиком, як може здатись. Наші вороги переважали нас числом, це безперечно, але ми були краще озброєні. Ніхто з бунтівників на березі не мав мушкета, а поки вони підійшли б до нас на відстань пострілу з пістоля, ми встигли б застрелити принаймні шістьох із них.

Сквайр чекав мене біля кормового віконця і був уже значно бадьоріший. Він спритно спіймав кінець мотузки, що я кинув, і закріпив його. Ми знову почали хутко завантажувати човна солониною, порохом, сухарями, взяли також по одному мушкету й кортику для мене, сквайра, Редрута й капітана. Решту зброї та пороху викинули за борт на глибину двох з половиною сажнів; крізь прозору воду видно було, як на чистому піщаному дні виблискує осяяна сонцем сталь.

Саме тоді почався відплив, і шхуна обернулася навколо якоря. Біля шлюпок на березі залунали голоси. Хоча це й свідчило, що Джойсові й Гантеру нічого поки що не загрожує, бо вони далі на сході, але все-таки нагадало нам, щоб ми не барилися.

Редрут залишив свого поста в проході й теж скочив до човна, якого ми тепер підігнали так, щоб легше було зійти капітанові Смоллету.

— Гей, хлопці! — гукнув він до матросів на шхуні. — Ви чуєте мене?

З баку ніхто не озвався.

— Слухай, Ейбрегеме Грею, я до тебе кажу! Знову мовчанка.

— Грею, — трохи голосніше гукнув містер Смоллет, — я покидаю судно і наказую тобі йти за твоїм капітаном. Я знаю, що ти чесний хлопець, та й інші не такі вже погані, як хочуть здаватись. Ось у мене годинник у руці. Ти маєш тридцять секунд, щоб приєднатись до мене.

Пауза.

— Та йди вже, хлопче! — вів далі капітан. — Не марнуй часу. Кожна мить загайки загрожує смертю мені й цим шановним джентльменам.

Внизу зчинився якийсь гамір, почулись удари, і на палубу вискочив Ейбрегем Грей — щока в нього була порізана ножем. Він підбіг до капітана, мов собака на посвист свого хазяїна.

— Я з вами, сер, — сказав він.

Миттю скочили вони обидва в човна, і ми відчалили. Отже, з корабля ми вибралися щасливо, але до захистку за частоколом ще не дісталися.