Bitches Get Everything
- Автор: Карпа Ирена Игоревна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб сімейного дозвілля
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Bitches Get Everything». Краткое содержание книги:
chyvartozhyty, shobyprodovzhuvatybutyposerednykomprekrasnoho?
chyhaykrashevononaydesobiinshyhpodXserednykiv, kotrymne tak vazhko
davatymetsyaNEMOZHLYVIST.
takadurbnasytuaziya: kupaperspektyvі odnya-edynanemozhlyvist. polyusy.
tyazhinnya do…?
pity z zhyttya z kupoyu perspektyv і Nemozhlyvistyu, pity do neyi… tak?
proshavay, lyubove moya. Y
Y – умовне позначення для «Ya Tebe Kohayu». Таке я пишу Кройбові. Пишу й відправляю, нічого не виправляючи. Невиправна відправка. Я прощаюся з ним, прощаюся з Дафлішем. Давно час. Мене дістало все. Я не бачу сенсу продовжувати. Я? Не бачу?…
Ми зі Стоґнєвіч, моєю давно вже ліпшою й такою ж, як я, ненормальною, подругою, йдемо гратися. Весела забавка на трьох: я, вона і вікінг. «Вікінг» – це російський пістолет. Калібр 38. Все так як треба, бо граємо ми в російську рулетку.
– Мені пофіґ, – каже Стоґнєвіч.
– Мені теж, – каже Торнберґ. Ой, це я так кажу.
Вікінг мовчить. Його черга триндіти ще не підійшла.
– Я вже пробувала, – знизує плечима моя подруга.
– І шо? – типу байдуже питаю я, але насправді мені цікаво.
Ну, і страшно трохи – що там.
– І нічо'. Ми з братом на морозі були. Так само, як у дитинстві стрибали під воду, побачивши, як із дна стирчать колоди. Розбивали собі бошки і всьо. А яка різниця? Наш друг індіанець – він зараз резерваціями шляється, а так у Харкові раніше жив у нас – так він книгу написав «Жизнь как експєрімєнт над сабой». Пише мені іноді, питає, що новенького я вже спробувала.
– Мгм… Виживемо – я тобі всю наркоту свою з дому віддам, – довірливо обіцяю я.
– Виживемо – напишемо йому про спробу № 2. Невже ж я таке гівно, що мене нічо' не візьме?
– Ага.
– Що ага? А раптом повезе разок?!
– Повезе, думаю…
Вона заряджає ту єдину канонічну кулю. Я тупо жую м'ятну жувачку і думаю про Маркеса, що у прощальному листі радив насолоджуватися смаком шоколадного морозива. Морозива мені не хочеться. Але й морозу по шкірі чомусь немає. Страх ніби зазирнув у гості – як сусід позичити дрель – і вшився. Дрелить когось іншого. А мені реально похуй. Чому всі так упевнені у власному безсмерті?
– Хто перший? – питає Стоґнєвіч.
– Ледіс фьорст, – я чомусь вибираю в неї з рота сигарету і затягуюся.
– Там не гашиш, – попереджає вона.
– А то я не знаю, – віддаю їй цигарку й беру дурнуватого вікінга.
– Як ти думаєш, з нього знімуть відбитки пальців, якщо комусь із нас таки підфортить? – питаю я.
– А понт? Все одно на мене всьо повішають, – каже вона.
– Ну окі-докі, – зітхаю я. Стискую пістолет. Холодний. Твердий. Не сексуальний. Про що я думаю? Пес його знає. Напевно, ні про що. Просто беру і натискаю. Єдине, що врізається в очі – ліхтар і цятки здохлих мух на ньому. Осічка. Я не люблю Росію, російська рулетка не любить мене.
– Тепер я, – Стоґнєвіч реально нетерпляче вихоплює в мене з руки пістолет і прикладає собі до скроні. Потім, подумавши, запихає в рота.
– Бррр, – кажу я. – Ано те нада?
– Так тебе і нада, куряча памада!!! – власне, вона то каже з дулом у роті, тому мені лишається здогадуватися про зміст хіба що за ритмікою фрази. Стоґнєвіч тисне на курок. Акєла прамахнулся і цього разу. Життя, кажись, триває?
– Ну шо? – Стоґнєвіч явно розчарована. – По другому кружку?
Тут уже я думаю. Думаю, що на мій лист уже точно мусила прийти відповідь. Щось цілком нейтральне, типу там:
Tyshcho, Trisha?!!!
Dajmeniznaty, shchotytut!
Ja ne khochu zhodnoho proshchavaj, ahov! YYYYYYYYYYYYY
Цікаво, чи знімав він окуляри, коли це писав. Чи хапалися його пальці за тонкі металеві дужки. Ну так. Пробачте за передбачуваність, але я думаю про Кройба. І мені не хочеться по другому кругу. Мені хочеться додому в ванну. Лежати в мандариновій піні й милуватися пальцями своїх ніг. Найсексуальнішою своєю частиною. Ерос завафлив танатос.