Срібний павук
- Автор: Кожелянко Василий Дмитриевич
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-107-5
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Срібний павук». Краткое содержание книги:
Уже настала осінь, але позаяк було ще тепло, як улітку, то Кароль з Гельмутом запросили панну Марію у садовий ресторан «Сімоніс». А оскільки до вулиці Єремії Мовіле таки був добрий кавалок дороги, то детективи взяли службове авто «мерседес». Перед тим Кароль з Гельмутом коротко, але жорстоко, мало не до бійки, засперечалися, хто буде вести авто, а хто сидіти на задньому сидінні поряд з Марією. Розважливо кинули жереб у вигляді двадцятилеєвої монети. Щастя усміхнулося Гельмутови. Зате Кароль, яко водій, відчиняв дверцята і брав панну Марію за лікоть, допомагаючи всістися в авто. Потім він, тримаючи кермо двома пальцями, ревниво слухав, як на задньому сидінні панна Марія пирскала сміхом від Гельмутових анекдотів про румунського фельдфебеля, тобто плутоньєр-мажора, але вони це звання називали на старий австрійський штиб.
— Стоїть фельдфебель на варті державного кордону Великої Румунії, — розповідав Гельмут, — поряд буковинський вуйко пасе корови. У небі з’являється літак — фанерковий біплан з величезними ґумовими шасями. «Наш чи більшовицький?», — розмірковує румунський фельдфебель. «Ваш, ваш», — заспокоює його вуйко. «А ти звідки знаєш?» — «Ади два постоли звисають!» — Марія сміялася, а Гельмут скромно опускав очі.
— Ти забув щось додати, — кинув Кароль через плече.
— Що? — у Гельмута затьмарився настрій.
— Що потім фельдфебель витягнув шомпол зі свого карабіна і так збив дотепного вуйка, що того забрав возик рятунковий.
В авті зависла важка мовчанка. Настрій в усіх трьох покращився лише тоді, коли вони всілися за столик у «Сімонісі» і взялися знайомитися з меню. Нарешті Марія дозріла до того, аби зробити замовлення.
— Кельнере!
— Слухаю дуже, панство.
— Для початку принесіть устриць, каспійських голубців і пляшку шаблі.
Каспійські голубці були фірмовою стравою «Сімоніса», робилися вона так: бралася порція, переважно чайна ложечка, осетрового іранського кав’яру і загорталася разом із шматочком цитрини у листок зеленої салати на кшталт капустяно-рисових голубців. Схильні до екзотики гурмани замовляли у «Сімонісі» контрабанду російську горілку, а під неї так званий «контраст» — дуже охолоджені каспійські голубці і дуже гарячі голубці буковинські з капусти, рису, м’яса і сала. Їлося таке по черзі.
Марія з її кавалерами віддавали перевагу простішим стравам і далі замовили паштету з гусячої печінки, оздобленого червоною калиною, зеленими оливками і кружальцями білої цибулі, та пляшку божолє. Потім кельнер приніс їм червоного пуркаря і печених на вуглях карасів. За тим надійшла черга з’їсти по голубу, тушкованому з овочами, під бурґундське. Нарешті вони дійшли до нашпиґованого салом зайця, приготовленого у домашньому виноградному вині, якого з’їли, запиваючи марсалою. По всьому в очікуванні десерту відпочили.
Кароль з Гельмутом перезирнулися, посерйознішали і повідкашлювалися. Буде розмова, здогадалася Марія, й інтуїція її не підвела.
— Високомаєстатна панно Маріє, — здалеку почав Гельмут.
— Ви, вельмишановна панно, очевидно, знаєте, як ми з Гельмутом до вас ставимося, — долучився Кароль.
Кельнер приніс десерт — малинове морозиво, каву і ананасовий лікер. Марія, яка завжди тішилася десертови, цього разу спохмурніла. Вона швидко випила саму каву і порожніми очима втупилася у своїх кавалерів:
— Говоріть просто, хлопці, що ви хочете?
— Розумієте, панно Маріє…
Через хвилин п’ятнадцять їхнього почергового белькотіння Марія втямила, що вони обидва закохані в неї до смерти і тепер ставлять їй щось на кшталт ультиматуму, або вона обере одного з них, або… Що «або», Марія не зрозуміла, бо ультиматники самі достеменно не знали, що вони зроблять у разі другого «або», та це має бути щось страшного.
— Гаразд, — сказала Марія, — хвилинку.
Вона встала з-за стола, підійшла до метрдотеля, щось шепнула йому, повернулася і сіла за столик. Випила лікеру, взялася до морозива. Всі троє депресивно мовчали. Через десять хвилин на вулиці почувся подвійний сигнал автомобільного клаксона.
— Все, хлопці, — силувано усміхнулася Марія, — дуже дякую вам за вечерю, сподіваюся, ви збагнули, що це останнє наше спільне застілля, як і те, що анульовано моє вам запрошення на чай. У крамницю заходити вам я не можу заборонити, але бачу, що ви принципово не носите золотого, тож робити вам у «Хризофілії», мабуть, нічого. Бувайте!
Вона вийшла, сіла у замовлену метрдотелем таксівку і відбула.
Гельмут з Каролем одночасно підвелися, вийшли, але не на дорогу, а в сад за рестораном, стали один проти одного.