Координати чудес [Dimension of Miracles - uk]

В ті часи я був простосердий, намагавсь усе всім пояснити з погляду естетики і здорового глузду. Та врешті на запитання й відповіді у мене почало йти більше часу, ніж на саму роботу. Балаканина, та й годі! Треба було якось класти цьому край, а я не знав, з якого кінця підступитися. І ось саме перед проектом «Земля» мені спало на думку зовсім інакше підійти до стосунків із замовниками. Пригадую, якось я сказав собі: «Функція визначає форму», і мені сподобалось, як це звучить. А потім я запитав себе: «Чому форма повинна визначатись функцією?» — і сам собі відповів: «Бо це — непорушний закон природи і одна з основоположних аксіом прикладної науки». Це мені теж сподобалося, хоч якогось глузду в тім не було. Та глузд не багато важив. Важило те, що я зробив відкриття. Я підсвідоме наштовхнувся на мистецтво реклами і збуту, розгадав таємницю великих можливостей, тобто вчення про науковий детермінізм. Земля стала пробним каменем, і тому вона запала мені в пам’ять. Прийшов до мене замовляти планету старий бородань із пронизливим поглядом. (Ось так починалася ваша планета, Кармоді). Ну, з роботою я впорався швидко — десь днів за шість — і гадав, що справді кінець. Це було звичайне кошторисне будівництво, і я дещо подекуди урізав. Та коли послухати замовникові нарікання, то можна думати, що я обдер його як липку.

— Навіщо стільки ураганів? — допитувався він.

— Це частина вентиляційної системи атмосфери, — відповів я. (Чесно кажучи, я тоді трохи заморочився і в системі кругообігу повітря забув поставити запобіжний клапан).

— Три чверті поверхні залито водою! — скаржився він.  — А я чітко зазначив у специфікації, що відношення суходолу до води — чотири до одного!

— Але таке технічно нездійсненне! — пояснював я. (А я десь подів його недорікуваті специфікації, проекти тих дурнуватих індивідуальних міні-планет у мене не трималися купи).

— І в такий шматочок суші ви понапихали і пустель, і боліт, і джунглів, і гір.

— Зате які краєвиди, — нагадав я йому.

— Чхав я на краєвиди! — загримів стариган.  — Ну там один океан, десяток озер, парочка рік, один або два гірські хребти — і досить. Прикрашає місцевість, тішить душі мешканців, А ви понапихали непотребу!

— На це є причина, — боронився я. (Насправді ми не вкладалися в кошторис, і тому підсунули вживані гори і велику партію річок та океанів як наповнювач, а кілька пустель мені дешево дісталося від Урії, міжпланетного лахмітника. Та ж не казати йому про це).

— Причина! — зойкнув він.  — А що я скажу моєму народові? Я збираюся поселити на планеті цілу цивілізацію, а може, навіть дві або три. Це будуть люди, створені за моїм образом і подобою, такі ж причепи, як і я. Що мені їм сказати?

Ну, я знав, що їм сказати, але не хотілося кривдити старигана, тому я прикинувся, що обмірковую все як слід. І, як не дивно, я справді міркував, і надумав я виверт, як покласти край усім вивертам.