Гетьманська Україна
- Автор: Гуржій Олександр Іванович, Чухлиб Тарас Васильевич
- Серия: Україна крізь віки #8
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Год: Альтернатива
- ISBN: 966-7217-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Гетьманська Україна». Краткое содержание книги:
(розділи I-IV написав Олександр Гуржій, розділ V - Тарас Чухліб; вступ та висновки - спільно)
Залишаючи межі Російської імперії й осідаючи на землях як українських, так і польських можновладців, переселенці відходили від кордону на відстань від 1 до 100 верст, але найчастіше на 20-40 верст.
Згідно з даними "Відомості" від 8 березня 1752 p., приблизно такі ж за обсягом міграції населення протягом першої половини XVIII ст. відбувалися і в Гадяцькому полку. Основними напрямами відселення були білоцерківський і богуславський. Про перебування більшості переселенців сказано: "живут неизвестно где".
З Київського полку за такий самий проміжок часу на територію Речі Посполитої "вийшло" 424 чоловіки і 270 жінок, з Лубенського - відповідно 788 і 576.
Багато це чи мало? З огляду на той факт, що за ревізією 1764 p. в дев'яти лівобережних полках (Стародубському, Ніжинському, Чернігівському, Прилуцькому, Лубенському, Миргородському, Галицькому, Київському та Переяславському) нараховувалося "всего во всех частях" 916 017 душ чоловічої статі (якщо додати до цієї суми ймовірну кількість жінок і дітей, тобто помножити її принаймні на 3, загалом буде 2 748 051 особа), відсоток переселенців можна вважати незначним; істотно впливати на демографічну ситуацію в краї він не міг.
Оскільки міграції людності не мали спеціально організованого характеру, переселенці могли самостійно обирати місця для поселень. Інколи райони під заснування нових населених пунктів прямо визначалися царським урядом або старшинською адміністрацією. В таких випадках переселенцям відводилися вільні, придатні для обробітку і косіння трави землі, а безпосередніх виробників на кілька років звільняли від державних податків.
Заселення Лівобережжя відбувалося за рахунок переселенців з різних районів України, а також із Росії, Білорусії, Грузії, Молдавії та інших країн. Досить значними тут були грузинські поселення. Грузини з'явилися в Росії в 20-х pp. XVIII ст., розраховуючи на підтримку останньої в їхній боротьбі проти турецьких і персидських загарбників. Наприкінці 30-х pp. вони оселилися на території Гетьманщини, де спочатку мешкали лише в межах Полтавського, а згодом - Миргородського, Київського, Прилуцького, Ніжинського, Чернігівського, Стародубського, Переяславського й Лубенського полків. Тільки з грузинської колонії в Москві на Полтавщину перебралося близько 1,5 тис. чоловік.
У другій половині століття засновують свої поселення в регіоні й західноєвропейські колоністи. Зокрема, на Чернігівщині, в районі Білої Вежі (Борзнянський повіт), шість невеликих колоній заснували німці. В 60-х ор. відбулося переселення із Болгарії на землі, які належали Києво-Братському монастирю. Звідси болгари пізніше розселилися в межі Київської та Чернігівської губерній. В одному з документів 1766 p. перераховано близько 200 чоловік польської, болгарської, німецької, сербської, "волоської", "цесарської", "саксонської, угорської, чеської та інших національностей, які перед тим прибули "из-за границы в Киев, в Росію" і тут оселилися для постійного проживання.
На освоєння нових земель Лівобережжя значний вплив справляли фізичний приріст і розселення місцевого населення, причому середньорічний приріст у Гетьманщині був досить високим і загалом перевищував середній показник по Російській державі.
Водночас в окремих місцевостях регіону спостерігалося і зворотне явище. Внаслідок жорстокого соціального гніту з боку національної еліти і можновладців, що прибули з інших країн, а також через неврожаї, стихійні лиха, епідемії тощо спустошувалися цілі райони. У скарзі 1731 p. чернігівського єпископа про зубожіння його підданих - монастирських посполитих - знаходимо повідомлення про те, що в Свержській волості (Чернігівщина) "поданіе за неравномерным и тяжестным в тамошних селах на консистентов (російських військових - авт.) денежной дачи расположеніем знатную узнаючи обиду и немогучи оною болше сности, многие во инние околничние маетности владелческие принуждены зостали поросходитися, а малое число оставшихся подданых немогущих надлежащею вистачити до катедри Черниговской и до дворца Свержского повинности за неурожаем хлеба, гладом, измореніе в житии своем немалую претерпевают нужду". Мешканці навколишніх сіл Ображеївка, Калеївка, Шатриця розійшлися в різні місця, "пустые толко оставили дворы" через непомірний грошовий збір на утримання російського війська.