Ангели по десять шилінгів
- Автор: Аддамс Петтер
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Станіслав Репях
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Ангели по десять шилінгів». Краткое содержание книги:
— Просто ти не віриш у мої сили. — Чед вибив трубку й підвівся. — Нам не можна марнувати час, я негайно йду до Фенвіків і спробую поговорити з Робертом Уейдом.
Джордж схвально кивнув:
— Ми чекатимемо тут. — І, обернувшись до Джун, додав з усмішкою: — Щоправда, співрозмовник з мене нікудишній.
— Дрібниці, — втішила його Джун. — У мене багата фантазія. А щоб надати нашій розмові бентежної принади, я спробую уявити, що саме ви — ватажок банди вбивць, яка діє тут, в Крайстчерчі. Адже такий варіант теж можливий, чи не так?
11
Коли Чед запитав у місіс Фенвік, чи не зможе він поговорити з Робертом Уейдом, та кинула на нього такий погляд, яким можна було б просвердлити стіну.
— Ми більше не маємо нічого спільного з Робертом, і я не знаю, де він, — сухо відповіла вона і хряпнула дверима перед самим Чедовим носом.
Тоді Чед почав міркувати, де він зможе натрапити на слід Уейда, а потім, немовби щось раптом осяяло його, помчав машиною до базарного майдану. Там була кінцева зупинка багатьох автобусних маршрутів, які з'єднували Крайстчерч з іншими містами, в тому числі і з Брокслі. Чед зупинив машину перед пивничкою «Пірат у діжці» і хотів було підійти до квиткових кас, але несподівано кинув погляд у відчинені двері пивнички й зупинився.
Придивившись, він переконався, що очі йому не зрадили, хоч Роберта Уейда майже неможливо було впізнати. На ньому — модний, пошитий у першокласного кравця костюм, а валіза коштувала, певно, фунтів двадцять, не менше. Перш ніж сісти на табуретку поряд з Робертом Уейдом, Чед оглянув приміщення пивнички. З обох боків були ніші у формі величезних діжок, де відвідувачі ховалися від цікавих поглядів. У проході між «діжками» з низької стелі звисали моделі старих фрегатів та каравел, опудало крокодила і надзвичайно довгий, моторошний «меч» меч-риби. Певно, все це були речі часів Мердока, легендарного капітана, ватажка піратів. Ножі, шаблі, кинджали морських розбійників, що прикрашали стіну позаду стойки, мали нагадувати відвідувачам про те, як у давні-прадавні дні капітан Мердок і його хоробрі соратники мили у віскі свої закривавлені руки і пропивали в цьому шинку награбоване багатство.
— У мене таке передчуття, наче ви мене розшукували, щоб поговорити зі мною, — сказав Роберт Уейд. — Викладайте, в чім річ.
Він був у доброму настрої і зовсім не здивувався появі Чеда.
— Ви, я бачу, збираєтеся втекти від своєї улюбленої сестриці, втекти надовго? Що ж, я вас цілком розумію, — Чед наслідував жартівливі інтонації Уейда.
— Нічогісінько ви не розумієте, — заперечив Роберт з таким виглядом, ніби в нього болять зуби. — Якби ви познайомилися з моєю сестрицею і її чоловіком трохи ближче, то у вас, як і в мене, було б єдине бажання: назад у в'язницю, тільки метрові мури можуть відгородити вас од таких родичів.
Уейд, не соромлячись, — він, очевидно, підозрював, що Чед поінформований про його славне життя, — заявив, що два роки в'язниці за спробу викрасти сережки — абсолютно справедлива кара, бо він припустився при цьому такого промаху, на який не мав ніякого права.
Звалив до одної купи професіональні інтереси й особисті, якщо можна так висловитися. Справа в тому, — що дама була не тільки п'яна — а такі жінки, коли вони ще не втратили розуму і лише перебороли природну сором'язливість, притягують мене більше, — вона була ще й справжньою леді, серце якої належало мені. Ви розумієте, що я маю на увазі?
Чед ствердно кивнув.
— А як вам сиділося у в'язниці, не дуже кепсько? — щиро поцікавився він.
— Ні, я б цього не сказав, — почав Уейд. — Ви знаєте, мене призначили там помічником бібліотекаря, і я одержав чудову нагоду грунтовно займатися самоосвітою, надто вивчати історію Англії дев'ятнадцятого — початку двадцятого сторіччя. Таке удосконалення знань вкрай необхідне у нашій професії.
— Необхідне? Як це розуміти? — Чед подивився на нього здивовано.
— Зараз поясню. Бачите, коли наша славна імперія перестала бути імперією, а з колоній почали повертатися додому колишні генерали й чиновники, то одразу ж виникла необхідність навчитися вести з ними розмову…. З генералами найкраще теревенити про виграні війни. Починаєш підхвалювати його, лоскочеш йому ідіотську пиху, а потім — ще до того, як він встигне отямитися, — позбавляєш багатого бевзя надто тяжкого гаманця.
— У мене до вас ще одне невеличке запитання, — перебив його Чед. — Скажіть, адже це ви — тільки дивіться мені в очі, — це ви довели Касл-Хоум до такого стану, наче там носороги у волейбол грали?