Викрадений

Та у всьому іншому моя служба була легка. Скатертин тут не вживали, їли завжди вівсяну кашу або солонину, і лише двічі на тиждень на стіл подавався пудинг. Я був досить незграбний, бо ще не призвичаївся триматись на ногах, і, бувало, падав з їжею, яку ніс капітанові та його помічникам, але містер Ріак і капітан були на диво терплячі. Я не міг не думати, що їх мучить сумління і що вони не були б такі добрі зі мною, якби раніше не поводились так погано з Ренсомом.

Що ж до містера Шуена, то пияцтво, а може, його злочин, чи те й друге, безперечно, потьмарили йому розум. Я більш не побачив його в нормальному стані. Він ніяк не міг звикнути до моєї присутності в каюті, завжди пильно дивився на мене (іноді, здавалося, навіть із жахом) і кілька разів одсахнувся, коли я подавав йому їжу. З самого початку я був майже певен, що він так і не усвідомив, чого накоїв, а на другий день мого перебування в каюті остаточно переконався в цьому. Ми залишилися з ним удвох у каюті, і він довго не зводив з мене очей, а потім раптом устав, блідий як смерть, і, па мій превеликий жах, підійшов до мене. Але я даремно боявся.

— Вас тут раніше не було? — спитав містер Шуен.

— Не було, сер, — відповів я.

— Тут був інший хлопець? — спитав він знову, а коли я відповів йому, промовив: — Я так і думав, — і, не кажучи більше ні слова, відійшов до столу і звелів принести горілки.

Може здатися дивним, що попри весь жах перед ним мені все ж було жаль його. Містер Шуен був одружений, чужіша його жила в Лейті. Я вже забув, чи були в нього Йти, сподіваюся, що не було.