Макуха, або Штрихи до політичного портрета «Блоку Юлії Тимошенко»

Такого натиску «воїнів світла» новообраний київський міський голова не злякався, а призначив перевірку компанії «Київхліб» і банку «Хрещатик», які номінально були у комунальній власності київської громади, але фактично контроль над ними перейшов до бізнес-групи Хмельницького. До того ж Л. Черновецький зробив запити в СБУ та Інтерпол щодо справжніх господарів офшорних компаній, які стали власниками акцій стратегічних київських підприємств. Він поставив питання про повернення активів київських підприємств у комунальну власність, а також і 1000 га київських земель у Голосієві, Пирогові і Феофанії.

Протистояння у питаннях власності переросло у справжню війну, апогей якої припав на 28 квітня 2006 р. — день відкриття другої сесії Київради. «Воїни світла і справедливості» намагалися змусити Л. Черновецького висунути у секретарі ради керівника фракції БЮТ М. Бродського. Вибори супроводжувалися масовою потасовкою, яку транслювали у прямому ефірі. Але все закінчилося тим, що секретарем ради, тобто другою посадовою особою після мера, обрали 25-річного Олеся Довгого.

Про деталі цього протистояння, у ході якого виявилося, що дві офшорні фірми за 29 млн. доларів США отримали 39 % акцій «Київенерго», «Київгазу» і «Київводоканалу», ринкова вартість яких становила понад 200 млн. доларів, можна прочитати у статті Олексія Мушака та Оксани Яхно [12]. Ці автори називають скандальні офшорні компанії «хмельницько-івановськими» та з глумом іронізують: «Загалом справедливість є, і нікуди від неї не дінешся». Безперечно, іронія стосується бютівського гасла «Справедливість є, і за неї варто боротися». Як на практиці здійснювалося це гасло, видно із діяльності у Києві бютівців Василя Хмельницького та Андрія Іванова. Але як феноменально Ю. Тимошенко все перекрутила! Та ще й перевернула справу з ніг на голову!