Цегляні острови
- Автор: Погодин Радий Петрович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: М. Видиш
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Цегляні острови». Краткое содержание книги:
Для молодшого шкільного віку
— Правда, злигався?
Толик запхикав ще голосніше.
— Перестань, — сказав Мишко. — Треба було раніше думати. Одним словом, капець тобі тепер.
У дверях з’явився міліціонер.
— Заходьте!
Діти зайшли до світлого просторого кабінету. Край вікна стояв високий дебелий майор міліції. Шкурки лежали на письмовому столі. Офіцер дивився на хлоп’ят і мовчав.
— Товаришу начальник, — вийшов наперед Мишко. — Він не гад. Він просто заплутався. Він до грошей став жадібний.
— Хто заплутався? — суворо запитав майор.
— Як хто?.. Ось, гога з бантом… — Мишко штовхнув Толика до столу.
Майор підійшов ближче і тепер дивився на Толика зверху, здоровенний і похмурий.
— Ну що ж, Гога… Розкажи, звідки в тебе видра. Оці шкурки.
Толик переступав з ноги на ногу. Йому хотілось учепитися за Мишків рукав. Але Мишко дивився як чужий. Толик зробив два непевних кроки і вчепився за стіл.
— Я… Я не крав… Це Владик попросив одвезти пакунок до того. До смушевої шапки… А ось вони напали…
Майор наморщив лоба, кивнув Мишкові й Кешці.
— Посидьте в кімнаті чергових.
Сидіти довелося довго. Нарешті з кабінету вийшов майор.
— Мовчати вмієте?
— Як риба!
— Тоді так… Де були, що робили — нікому. Ясно?..
— А з Толиком що буде? — спитав Кешка. — Невже його…
— Та якщо хочете, ми його у дворі на сто процентів відлупцюємо. Він же зовсім не гад якийсь… — промовив басом Мишко. — Та ми йому!..
Майор насупився.
— Ми ж домовились?
— Домовились.
— Все!.. Біжіть додому.
Через кілька хвилин хлопці сиділи на своєму улюбленому місці, на колоді між стосами дров, мовчали і думали.
А Толик тим часом крокував до цирку, притискуючи до свого боку м’який пакет, загорнутий в сірий цупкий папір.
Він часто озирався, дивився на номери будинків. Нарешті зупинився біля одного старого, з облупленим фасадом, зайшов у підворіття. Майже водночас до будинку підкотила чорна «Победа»…
Номери квартир постиралися, і, вдивляючись у них, Толик повільно піднімався сходами. Нарешті він знайшов двері, оббиті білою медичною клейонкою, і, ставши навшпиньки, подзвонив.
Двері несподівано відчинилися. На площадку ступив чоловік у пантофлях і товстій вовняній куртці.
— Ти чого тут?..
Толик поквапливо проковтнув слину.
— Я — Мене Владик прислав… Оце вам… І записка.
Чоловік узяв записку, швидко пробіг її очима, насупився і майже вирвав пакет з Толикових рук.
— Ти чого такий?.. Розквашений… Може, трапилося що?..
Всередині у Толика все похололо.
— Ні… У мене голова болить. Я відмовлявся, а Владик каже, терміново… От я й поїхав.
— Ітимеш біля аптеки, купи пірамідону. — Чоловік дістав з кишені три гривеники, дав їх Толикові і пестливо провів долонею по хлопцевій щоці.
«Он він який хитрий! думав Толик, спускаючись униз сходами. — Добрим прикидається… Недарма майор казав, що це досвідчений і обережний спекулянт».
На площадці першого поверху мимо Толика пройшли чотири чоловіки. Він одступив, пропускаючи їх нагору.
Через усякі знегоди і переживання Толик занедбав уроки і його тепер частенько залишали в школі надолужувати пропущене. Тітка дорікала, розпитувала, чи не захворів він. То лик уперто мовчав.
Одного разу, коли він пізно повертався із школи, його ще у підворітті зустріли Мишко з Кешкою.
— Только… До тебе майор щойно приходив. Хотів тебе бачити, — один перед одним доповідали вони. — Казав зайти до нього. Ось папірець залишив, щоб тебе пропустили.
Толик поклав папірець у кишеню й, опустивши голову, поплентався додому. За кілька хвилин Толик знову вийшов надвір. Він щось ніс, зав’язане в материну хустку.
Толик розв’язав хустку в просторому кабінеті майора і поставив на стіл великого фаянсового собаку з дурнуватими блискучими очима.
— А це що за фігура? — спитав майор. — Навіщо ти її сюди притаскав?..
— Речовий доказ, — буркнув Толик. — Там гроші, які вони мені давали.
Майор похитав головою.
— І не жаль?.. Адже там у тебе і за утиль, — він усміхнувся, примружив око. — І за хороші оцінки…
Толик зашарівся.
— Звідки ви знаєте?..
— Ми все про тебе знаємо. — Майор постукав по собаці олівцем. — Англійський фаянс. Перепаде тобі від тітки!
— Перепаде, — погодився Толик. — А я все одно назад не візьму.
СІМА З ЧЕТВЕРТОГО НОМЕРА
Це був хлопчак високий і худий, надмірно довгі руки тримав глибоко в кишенях. Голова на тонкій шиї завжди трохи нахилялася вперед.