Музиканти сміються
- Автор: Муха Антон Иванович
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: Музична Україна
- Жанр: Анекдоты
Электронная книга - «Музиканти сміються». Краткое содержание книги:
Сміються тут не лише музиканти — сміються також і з музикантів. А це означає, що книгу радо читатимуть як палкі любителі музики, так і ті, хто вважає музику за лихо… Маємо надію, що читачі не проминуть нагоди посміхнутися, а може й замислитись, Бо гумор, хоча й не розв'язує жодних проблем, все-таки допомагає їх розв'язувати…
— Ви, здається, любите музику? — запитав хазяїн будинку.
— Звичайно, — відповів Шоу, — але нехай це не заважає панночці музичити.
Актор-початківець настирливо просив Бернарда Шоу дати йому рекомендацію в театр. Шоу погодився і написав для нього такого листа: «Щиро рекомендую Вам молодого актора. Він грає Гамлета, Шейлока, Цезаря, на флейті і на більярді. Найкраще він грає на більярді».
Коли Б. Шоу був музикальним критиком, його запросили в один аристократичний салон на концерт молодого скрипаля.
Після концерту господарка салону запитала Шоу, якої він думки про її протеже. Письменник відповів, що молодий музикант нагадує йому Падеревського.
— Але ж Падеревський ніколи не був скрипалем, — здивувалася дама.
— Саме тому, — відказав Шоу.
Італійський композитор Руджеро Леонкавалло на прем'єрі своєї опери «Паяци» помітив, що в залі з'явився якийсь пан в одязі вершника і у високих чоботях із шпорами. Композитор підійшов до незнайомця і чемно подякував йому.
— За що ви мені дякуєте? — здивувався той.
— А за те, — відповів композитор, — що ви не привели з собою в театр ще й коня.
Приїхавши до Манчестера, Леонкавалло зайшов у театр на виставу своєї опери «Паяци». Після спектаклю один з глядачів, що сидів поруч композитора, вигукнув:
— Яка музика! Шедевр! Неперевершено!
Леонкавалло жартома зауважив:
— Дозвольте, шановний, з вами не погодитись.
— Я сам трохи музикант і?? вам казати, що музика опери нікудишня… В ній усе вкрадено: каватина — у Берліоза, дует з першого акту — у Гуно, а фінал — примітивне наслідування великому Верді.
Вранці наступного дня Леонкавалло купив номер манчестерської газети і,? прочитав: «Леокавалло про свою оперу «Паяці». Синьйор Леонкавалло заявив, що його опера — плагіат. Він визнав, що в «Паяцах» нема нічого оригінального».
Виявилось, що вчорашнім сусідом композитора був театральний критик.
У мемуарах знаменитого драматичного актора Л. Барная розповідається про один цікавий випадок.
У середині минулого сторіччя в Будапешті виступав з концертом піаніст Леопольд Майєр. Під час виконання фантазії Ліста на теми опери Доніцетті «Лючія ді Ламмермур» канделябр, що стояв на фортепіано, похитнувся і начав падати. Перелякані слухачі посхоплювалися з місць — могла спалахнути пожежа. Але піаніст-віртуоз, продовжуючи грати однією рукою, схопив канделябр і поставив на місце. Коли Майєр кінчив грати, оплескам не було втриму. Барнай разом з усіма був у захвати від віртуозності піаніста.
Згодом Барнай знову пішов на концерт Майєра. Цього разу в Граці. Яким же було його здивування, коли Майєр, дійшовши до того самого ж пасажу, вчинив точнісінько так, як і минулого разу!
Посміхаючись в думці, Барнай оплескував разом з усіма, та вже не віртуохності, а винахідливості заповзятливого піаніста.
Бельгійського скрипаля Ежена Ізаї після концерту запросили до одного власника Брюссельської взуттєвої фабрики. Після вечері господар попросив Ізаї зіграти.
— З дорогою душею, — відповів ввічливо музикант, — а коли ви будете моїм гостем, я попрошу вас зняти мірку з моєї ноги.
Знайомий славетного італійського композитора Пуччіні, посередній молодий музикант, ущипливо сказав композиторові:
— Ти вже старий, Джакомо. Мабуть, я писатиму жалібний марш до твого похорону, а щоб не запізнитися, почну завтра ж,
— Що ж, пиши, — зітхнув Пуччіні,— боюся лише, що це буде перший випадок, коли похорон обсвищуть.
Під час роботи над оперою «Богема» утворився своєрідний гурток друзів Пуччіні, який називався «Клубом богеми». Композитор і його товариші вечорами збиралися у лісовій хижі і при світлі гаснички гуляли в карти чи розповідали комічні історії. Тут же стояло піаніно, і господар частенько в присутності своїх партнерів сідав за нього і грав, а потім радився з друзями з приводу тієї чи іншої музичної деталі. Все було гаразд, але… настав мисливський сезон, і на світанку композитор замість сідати за рояль йшов з рушницею до озера. Це дуже стурбувало видавця майбутньої опери, а особливо дружину. Щоб врятуватися від її нападок, композитор схитрував: він запросив якогось молодого піаніста і той про людське око зранку грав мелодії із «Богеми». Невідомо, як проходило полювання Пуччіні, але опера вийшла чудова!