Книга веселих порад
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Книга веселих порад». Краткое содержание книги:
А хто відмовиться від слави інтелектуала? Кому не хочеться стати інтелігентом чи знаменитим мемуаристом? Якщо ви не вмієте користуватися телефоном чи не знаєте, про що розмовляти з дружиною, то ця книга стане для вас справді першим другом і порадником.
Може, ви й досі не знаєте, звідки походить ваше прізвище, чи не навчились розгадувати сни, — у «Князі веселих порад» про все це є.
Книга справді весела й дотепна.
— Та чогось потягло на новели Стефаника.
Або:
— Вирішив перечитати Гоголя!
Вас пронижуть і спопелять здивовані очі!.. Відповідь у цьому випадку єдина:
— П'єра де Бюше і Агату Крісті.
Можете назвати Фрідріха Санклюїста чи Поля-Жана Панастеля, але ні в якому разі Григора Тютюнника чи Романа Андріяшика. Після цього теж, так, ніби між іншим, додайте:
— До речі, ви знаєте, як працює Агата Крісті? — І, не чекаючи відповіді, провадьте далі: — Вона голяка залазить у ванну. По ліву руку кладе в череп неандертальця яблука (звичайно ж, не Симиренка), у праву бере ручку й пише. Пером страуса ему.
Може трапитись, що хтось із присутніх теж захоче здивувати товариство. Ну, приміром, розповість про останнього отамана Січі Запорізької Калнишевського, який просидів у ямі до 113 років і відмовився від «волі», коли дізнався, що Січі вже нема. Або скаже:
— А ти знаєш, як працював Степан Руданський, коли батько відмовився йому допомагати, бо той писав «мужицькою мовою».
Співбесідник може й не продовжувати. Скорчте зневажливу міну шимпанзе — й нехай він замовкне зі своїм Руданським! Бо Руданський — це не епоха, як і Тетяна Ларіна зі своїми Ленським і Онєгіним. Вони для вас учорашній день, як і «Тарас Бульба» з «Мертвими душами», й соромитись цього нічого. Тому, обклавшись Дороті Сейерс чи Ерлом Стейнлі Гарднером, не кліпаючи віями, питайте:
— Поглянь, будь ласка, у словник, як правильно писати: фонікулер чи фанікулер?
Якщо вам несподівано кинуть у вічі:
— Жоржа Сіменона читаєш, знаєш, що їсть Луї де Фюнес, і питаєш, як писати… Так от знай, що ні «фа» й ні «фо», а «фу»: фу-ні-ку-лер.
Не звертайте уваги на невихованих невігласів. Хіба їм зрозуміти глибину вашої інтелектуальної душі, хіба їм охопити діапазон ваших знань? Та ніколи, якщо вони й досі захоплюються «Героєм нашого часу» й читають «І мертвим, і живим, і ненародженим…»
ЯК ПОВОДИТИСЯ В ЧЕРЗІ
Гадаєте, якщо будете стояти мовчки в черзі, то швидше час мине? Нічого подібного. В якій би ви черзі не стояли, потрібно говорити. Бо тут ви не тільки поширюєте чутки про обмін валюти чи про те, що всю зубну пасту розкупили… Тут ви й збагачуєтесь, черпаєте найправдивішу інформацію, якої в газетах не знайдеш.
Так про що ж говорити в черзі? Якщо ви стоїте в черзі по мандарини, то можете в товариша чи товаришки, які стоять попереду вас, запитати:
— Скажіть, це правда, що тепер цитрусові посипають дустом?..
Якщо товариш на ваше питання щось буркне, то вважайте, що він не розчув. Запитайте його, чи не знайомий він із директором гастронома.
Потім поцікавтесь, скільки товариш братиме. Якщо два кілограми, то навіщо й чи не забагато це.
— Цікаво, хто у вас так любить мандарини і де ви їх зберігаєте?
Якщо відповість, що в холодильнику, то запитайте, якої в нього марки той холодильник і чи не вийшов йому гарантійний строк. Також можете розпитати про членів сім'ї, поцікавтесь, якого вони віку. Якщо одержите вичерпні відповіді, запитайте, де ваш співбесідник живе. Можливо, зовсім в іншому районі — то чого ж тоді тут стоїть у черзі? Якщо скаже, що поруч із магазином працює, не вірте йому.
Може статися, що співбесідник чи співбесідниця несподівано виявить бажання помінятися з вами місцями й пропустить вас уперед. Поміняйтесь. А можуть плюнути й піти геть із черги. Не звертайте уваги.
Хіба тепер мало істериків вештається по наших магазинах?!
Отже, в черзі говорити можна про все. Вам ніхто заборонити не може. Стоїте ви в черзі по апельсини, поцікавтеся — звідки вони: з Марокко чи з Грузії? Якщо з Грузії, то чому такі ж гіркі, як і з Марокко.
Якщо ви в черзі по югославські чи бельгійські кофточки, то запитайте, чи їхні розміри відповідають нашим. Якщо не збігаються, то ви можете навіть розсердитись і сказати, що пора вже підігнати всі оті імпортні розміри під наші, а то тільки плутанина від цього. Вас підтримають.
Те ж саме питайте і в черзі по чеські туфельки й французькі чобітки.
Зовсім інші запитання постають коло залізничних кас і кас Аерофлоту. Коло залізничних кас повинно турбувати, чи вистачить вам квитків. Уголос поцікавтесь, хто має право брати без черги, а кому дозволяється по броні. Чому беруть за швидкість та яка різниця між м'яким купе і звичайним? Чи не запізнюється, бува, поїзд? Потім уже питайте про ресторани і буфети. Чи є в цьому поїзді ресторан і як там готують? Які дорожні націнки і з чим це пов'язано, що ніде нема в ресторанах крабів? Якщо й після цього майбутній пасажир не втече з черги, атакуйте далі:
— Чи багато одержують провідники? Ви випадково не працювали провідником?